СВІТОГЛЯДНИЙ ІМПЕРАТИВ ІЄРОНІМА БОСХА В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА ТА СЬОГОДЕННЯ

Анотація

У статті виявлено світоглядний імператив творчості І. Босха, що полягає у духовному (моральному) відродженні людини-об’єкта у Людину, як необхідної умови її подальшого існування, актуальний в історії західноєвропейського мистецтва та сучасній перспективі. Стаття є аналітичною та дослідною, в ній обґрунтовано вектори діалогічного моделювання в історії мистецтва, а саме просторово-часова, причинно-наслідкова, кількісно-якісна. Артикульовано думку про те, що І. Босх був есхатологічним мислителем та не поділяв пантеїстичний світогляд Відродження, радше визнавав диявольську, а не божественну присутність у природному середовищі, що складає арену діяльності босхівської людини як людини-об’єкта. Творчість Ієроніма Босха представляє один з перших рішучих кроків до дегуманізації мистецтва. Хоча в той час воно було лише своєрідною антитезою гуманізму, антропоцентризму та естетизму Ренесансу, все ж було не позбавлене власного естетизму (або антиестетизму потворного, жахливого, гидкого), саме в цих координатах обертається світоглядний імператив морального кодексу І. Босха. Виділено стратегічні опосередкування мистецтва, а саме доведено думку про те, що мистецтво не стільки опосередковує діалог автор – реципієнт в якому автор може виконувати функцію означника (системи власних світоглядних цінностей, погляду на світ та ін.), а твір – його означуваного, скільки навпаки, відображати діалог «означуваних» смислів усередині самого мистецтва. Виділено інформаційно-знакову складову мистецтва, що обумовлює буття твору як автономного полісмислового ядра: твір живе власним життям маючи непередбачувані колізії розвитку в інтерпретаціях дослідників й глядачів. Ґрунтовною підставою появи світоглядного імперативу є діалогічність світів І. Босха, які пропонують дуалістичний вибір моральних цінностей, при цьому
мистецтво носить пізнавальний і виховний, а не гедонічний характер.