ЗЕМСЬКА ШКОЛА ЯК ОСЕРЕДОК КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз діяльності земських шкіл Лівобережної України другої половини ХІХ – початку ХХ століття як осередків краєзнавчої роботи. На основі архівних матеріалів, земських звітів, педагогічної періодики та мемуарних джерел простежено форми й зміст краєзнавчої активності в шкільному середовищі: екскурсії, організація шкільних музеїв, фольклорні та природознавчі гуртки, етнографічні спостереження. Особливу увагу надано педагогічним ініціативам, які сприяли формуванню в учнів інтересу до історії та культури рідного краю, а також методам залучення їх до дослідницької діяльності. Висвітлено роль учителів як ініціаторів краєзнавчої практики та посередників між школою, громадою і культурним середовищем. Обґрунтовано, що краєзнавство в земській школі було не лише освітнім компонентом, а й засобом формування локальної ідентичності, патріотизму та історичної свідомості. Розглянуто соціокультурний контекст розвитку краєзнавчих практик, зокрема вплив освітньо-просвітницьких традицій народної школи на шкільне середовище. Зроблено акцент на актуальності вивчення досвіду земських шкіл у контексті сучасної української освіти, яка прагне до інтеграції регіонального змісту в освітній процес відповідно до Концепції «Нова українська школа» з метою розвитку активного громадянина та збереження культурної спадщини. Визначено, що краєзнавча діяльність на Лівобережній Україні другої половини ХІХ – початку ХХ століття свідчить про поступове інституційне оформлення цього напряму в народній освіті, зокрема через мережу земських шкіл, де формувалися перші моделі позакласної роботи з учнями, що передбачали етнографічні експедиції, збір фольклору, створення шкільних музеїв і гербаріїв як інструментів пізнання рідного краю.