АРТПЕДАГОГІКА ЯК СУЧАСНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ НАПРЯМ У СПЕЦІАЛЬНІЙ ОСВІТІ

Анотація

У статті наголошено, що сучасне поліфункціональне освітне середовище передбачає залучення до процесу виховання осіб із особливими освітніми потребами ефективних інтегративних полівекторних технологій, серед яких потужний корекційно-педагогічний потенціал має артпедагогіка. Звернуто увагу на те, що «виховання мистецтвом» є одним із найефективніших засобів гармонічного виховання особистості. Визначено, що в українській сучасній педагогічній науці розглядаються окремі психолого-педагогічні аспекти проблеми формування особистісних якостей дітей різних вікових груп засобами окремого виду мистецтва (музики, літератури, образотворчого мистецтва, театрального мистецтва тощо), а також питань використання виховного потенціалу народного мистецтва як носія духовної спадщини українського народу, фольклорних традицій національної культури, питань взаємодії різних видів мистецтва. Уточнено сутність поняття «артпедагогіка» як самостійного напряму педагогічної науки, що вивчає природу, загальні закономірності, принципи, механізми використання різних видів мистецтва для вирішення завдань виховання, навчання, розвитку та соціалізації людини. Узагальнено інтерпретації поняття «артпедагогіка» та представлено порівняльний аналіз дефініцій цього поняття із суміжними термінами «арттерапія», «естетичне виховання» через визначення загальних та розбіжних рис у їх семантиці та практичному змісті. Виділено основні завдання і функції артпедагогіки, окреслено міждисциплінарний підхід та практичну спрямованість артпедагогічних впливів, що засновані на інтегративному застосуванні виховного та корекційно-розвивального впливу на особистість різних видів мистецтва. Розглянуто історію впровадження артпедагогічних ідей у систему освіти. Приділено увагу зарубіжним концепціям артпедагогічного підходу у навчанні та вихованні нормотипових дітей та дітей із особливими освітніми потребами. Наголошено, що вміле використання дійового впливу мистецтва на особистість дитини з інвалідністю сприяє її повноцінному життю у суспільстві, стабілізації психічного і фізичного стану, уникненню соціальних, психологічних, сімейних стресів, допомагає гармонізації особистості.