ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ТА СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Анотація

У статті представлено теоретичне обґрунтування та розкрито практичний досвід формування інклюзивної культури майбутніх фахівців дошкільної та спеціальної освіти в умовах сучасної гуманістичної парадигми вищої школи. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання «ціннісного дефіциту» та розриву між теоретичною обізнаністю випускників і їхньою реальною готовністю до інклюзивної взаємодії. Авторами доведено, що інклюзивна культура є фундаментальним базисом професійної компетентності, який забезпечує перехід від «медичної моделі» сприйняття дитини до соціально-гуманної, де особистість із особливими освітніми потребами розглядається через призму її унікального потенціалу. З’ясовано, що інклюзивна культура функціонує за принципом «моделі айсберга», де зовнішні технологічні аспекти базуються на глибоких внутрішніх цінностях та нормах професійної етики. В основі цього процесу лежить остаточний перехід від «медичної моделі» сприйняття дитини до соціально-гуманної, де особистість із особливими освітніми потребами (ООП) розглядається як унікальний суб’єкт із власним потенціалом розвитку.

У роботі деталізовано методичну систему наскрізного формування інклюзивних цінностей через інтеграцію змісту фахових освітніх компонентів кафедри. Для спеціальності «Дошкільна освіта» ключовий акцент зроблено на деконструкції соціальних стереотипів за допомогою методу аналізу життєвих історій у межах курсів загальнопедагогічного циклу. Для майбутніх фахівців спеціальної освіти обґрунтовано трансформацію діагностичної діяльності у гуманістичну практику супроводу через розробку «ресурсних профілів» дитини. Особливу увагу приділено посиленню міждисциплінарності під час вивчення дисципліни «Педагогічний супровід дошкільного дитинства», де студенти обох профілів у процесі симуляційних вправ навчаються спільному проектуванню індивідуальних програм розвитку на засадах партнерства та емпатії.

Додатково розкрито роль цифрового педагогічного дизайну як етичного інструменту забезпечення безбар'єрності та візуальної підтримки в інклюзивному середовищі. У висновках підкреслено, що цілісний підхід до викладання забезпечує трансформацію студента з «технолога-корекціоніста» на «гуманіста-фасилітатора», здатного виступати активним суб’єктом розбудови інклюзивного суспільства та ефективно взаємодіяти з родинами вихованців.