Гуманізація навчально-виховного процесу

ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ТА СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Сабіна Іванчук — 2026-05-29

У статті представлено теоретичне обґрунтування та розкрито практичний досвід формування інклюзивної культури майбутніх фахівців дошкільної та спеціальної освіти в умовах сучасної гуманістичної парадигми вищої школи. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання «ціннісного дефіциту» та розриву між теоретичною обізнаністю випускників і їхньою реальною готовністю до інклюзивної взаємодії. Авторами доведено, що інклюзивна культура є фундаментальним базисом професійної компетентності, який забезпечує перехід від «медичної моделі» сприйняття дитини до соціально-гуманної, де особистість із особливими освітніми потребами розглядається через призму її унікального потенціалу. З’ясовано, що інклюзивна культура функціонує за принципом «моделі айсберга», де зовнішні технологічні аспекти базуються на глибоких внутрішніх цінностях та нормах професійної етики. В основі цього процесу лежить остаточний перехід від «медичної моделі» сприйняття дитини до соціально-гуманної, де особистість із особливими освітніми потребами (ООП) розглядається як унікальний суб’єкт із власним потенціалом розвитку.

У роботі деталізовано методичну систему наскрізного формування інклюзивних цінностей через інтеграцію змісту фахових освітніх компонентів кафедри. Для спеціальності «Дошкільна освіта» ключовий акцент зроблено на деконструкції соціальних стереотипів за допомогою методу аналізу життєвих історій у межах курсів загальнопедагогічного циклу. Для майбутніх фахівців спеціальної освіти обґрунтовано трансформацію діагностичної діяльності у гуманістичну практику супроводу через розробку «ресурсних профілів» дитини. Особливу увагу приділено посиленню міждисциплінарності під час вивчення дисципліни «Педагогічний супровід дошкільного дитинства», де студенти обох профілів у процесі симуляційних вправ навчаються спільному проектуванню індивідуальних програм розвитку на засадах партнерства та емпатії.

Додатково розкрито роль цифрового педагогічного дизайну як етичного інструменту забезпечення безбар'єрності та візуальної підтримки в інклюзивному середовищі. У висновках підкреслено, що цілісний підхід до викладання забезпечує трансформацію студента з «технолога-корекціоніста» на «гуманіста-фасилітатора», здатного виступати активним суб’єктом розбудови інклюзивного суспільства та ефективно взаємодіяти з родинами вихованців.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Юлія Мусхаріна — 2026-05-29

У статті досліджуються педагогічні умови формування національної свідомості майбутніх учителів у процесі фахової підготовки в закладах вищої освіти в контексті реформи Нової української школи (НУШ) та викликів воєнного часу. Актуальність проблеми визначається стратегічною роллю вчителя як ключового транслятора національних цінностей, культурної пам'яті й громадянської ідентичності, а також інтенсифікацією інформаційної гібридної війни та цілеспрямованим розмиванням національної ідентичності з боку держави-агресора. На основі аналізу сучасної української наукової літератури та нормативних документів уточнено поняття «національна свідомість майбутнього вчителя» як інтегративної трикомпонентної якості особистості: когнітивного (знання національної історії, культури, мови, традицій), емоційно-ціннісного (емоційна прив'язаність до національної спільноти, почуття національної гідності, переживання спільної долі народу) та поведінково-діяльнісного (активна громадянська позиція, готовність відстоювати національні інтереси й транслювати національні цінності у виховній практиці) компонентів. Обґрунтовано та систематизовано шість взаємопов'язаних педагогічних умов: україноцентрична насиченість змісту фахових дисциплін; занурення в практику НУШ із рефлексивним осмисленням її національно-виховного потенціалу; формування національно-рефлексивної суб'єктності через особистісно орієнтовані технології навчання; створення україноцентричного освітнього середовища педагогічного ЗВО; реалізація мовно-культурного виховання як пріоритетного напряму фахової підготовки; системна науково-дослідницька робота студентів з проблем національного виховання. Встановлено відповідність визначених умов нормативно-правовій базі реформи НУШ. Окреслено перспективи подальших розвідок.

ВИКОРИСТАННЯ ПІСЕННОГО МАТЕРІАЛУ У НАВЧАННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ КУРСАНТІВ: ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Олена Пантелєєва — 2026-05-29

У статті досліджується використання пісенного матеріалу як педагогічно доцільного дидактичного засобу у процесі навчання французької мови курсантів військових закладів освіти. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю впровадження ефективних педагогічних технологій, спрямованих на формування іншомовної комунікативної компетентності в умовах підвищеного психоемоційного навантаження, обмеженого часу навчання та специфіки професійної підготовки майбутніх військовослужбовців. У дослідженні обґрунтовано доцільність використання пісень як інтегрованого дидактичного засобу, що поєднує когнітивний, емоційний і соціокультурний компоненти освітнього процесу та відповідає сучасним принципам компетентнісного й діяльнісного підходів до навчання. Визначено основні педагогічні критерії відбору пісенного матеріалу, серед яких доступність, автентичність, тематична релевантність, професійна спрямованість, комунікативна цінність і відповідність рівню мовної підготовки курсантів. Проаналізовано ефективні методичні підходи до організації навчальної діяльності на основі пісень, зокрема аудіювання, лексико-граматичний аналіз, вправи на розвиток фонетичних навичок, інтерактивні форми роботи та творчі завдання, спрямовані на розвиток продуктивних мовленнєвих умінь. Особливу увагу приділено пісням військово-патріотичної тематики як засобу підвищення навчальної мотивації, формування професійно значущих якостей і розвитку критичного мислення курсантів. Доведено, що використання пісенного матеріалу сприяє активізації пізнавальних процесів, інтенсифікації навчання, покращенню засвоєння лексики та граматики, зниженню мовного бар’єру та створенню позитивного емоційного середовища. Крім того, результати підтверджують, що системне впровадження пісенних завдань у навчальний процес підвищує рівень залученості курсантів і сприяє розвитку автономних стратегій навчання. Отримані результати можуть бути використані у практиці викладання іноземних мов у військових навчальних закладах та системі професійної підготовки військовослужбовців.

ФОРМУВАННЯ ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ МАТЕМАТИКИ У ЗВО УКРАЇНИ

Ігор Пучков — 2026-05-29

Статтю присвячено актуальній проблемі формування логічного мислення здобувачів вищої освіти в процесі вивчення математичних дисциплін в умовах сучасних трансформацій української освіти. Інтеграція у Європейський простір вищої освіти, цифровізація та виклики воєнного стану вимагають підготовки фахівців, здатних до критичного аналізу, прийняття обґрунтованих рішень у невизначених ситуаціях та швидкого опанування нових технологій. Базисом цих здатностей виступає логічне мислення.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та визначення ефективних шляхів формування логічного мислення студентів у процесі вивчення математичних дисциплін у закладах вищої освіти України на основі аналізу сучасних наукових джерел та педагогічної практики.

Дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі психолого-педагогічної літератури, узагальненні інноваційних практик навчання та системному аналізі компонентів методичної системи навчання математики. Розкриває унікальний потенціал математики для розвитку логічного мислення завдяки її аксіоматичній побудові, дедуктивному методу та абстрактності. Вирішення проблеми потребує комплексного оновлення всіх компонентів методичної системи: цільового, змістового, процесуального та діагностико-результативного.

У дослідженні зроблено висновок, що системне оновлення всіх компонентів методики навчання математики є необхідною умовою ефективного формування логічного мислення студентів у ЗВО України. Перспективними напрямами є розробка методик формування логічного мислення з використанням штучного інтелекту та вивчення особливостей цього процесу в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення.

ПРИНЦИПИ ВИКЛАДАННЯ В АСПЕКТІ ІМІДЖЕВИХ СТРАТЕГІЙ ПЕДАГОГА

Євген Роздимаха — 2026-05-29

У статті розглядаються процеси формування іміджевих стратегій педагога в умовах сучасного соціокультурного середовища. Визначено роль психологічних та соціальних чинників у побудові іміджу педагога: соціокультурне середовище закладу освіти визначає ціннісні орієнтири та норми поведінки; психологічні особливості педагога впливають на стиль спілкування, здатність до емпатії та рівень професійної рефлексії; соціальні очікування суспільства формують запит на певні моделі поведінки та професійні стандарти.

Проаналізовано принципи викладання, що впливають на ефективність навчально-виховного процесу: методологічні підходи до організації навчально-виховного процесу; способи взаємодії з учнями та колегами; рівень інтеграції педагогічних практик у сучасний освітній простір. Аналіз існуючих принципів викладання дозволяє зрозуміти, як вони трансформуються у конкретні іміджеві стратегії педагога, що сприяють гармонізації навчально-виховного процесу.

Формування іміджевих стратегій педагога розглядається як багаторівневий процес, що включає: усвідомлення педагогом власної ролі у системі освіти; врахування зовнішніх факторів-впливів (соціокультурних, психологічних, організаційних); розробку та реалізацію стратегій, спрямованих на підвищення ефективності навчально-виховної діяльності; рефлексію та корекцію іміджу відповідно до змін у суспільстві та освітньому середовищі. Показано, що адекватне формування іміджу сприяє гармонізації освітнього середовища та підвищенню професійного авторитету педагога.

ІНШОМОВНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ: МІСЦЕ ДЕФІНІЦІЇ В ТЕРМІНОЛОГІЧНОМУ ПОЛІ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Світлана Саяпіна — 2026-05-29

У статті зазначено, що дослідження місця дефініції іншомовної комунікативної компетентності в термінологічному полі сучасної науки є важливим не лише для розвитку теоретичної лінгвістики, але й для підвищення якості мовної освіти, професійного мовлення та міжкультурної взаємодії у XXI столітті. Для ґрунтовного теоретичного осмислення сутності поняття «іншомовна комунікативна компетентність» здійснено аналіз базових категорій – «компетентність», «іншомовна компетентність» та «комунікативна компетентність», які в сучасному науковому дискурсі характеризуються багатовекторністю підходів до витлумачення та різноманітністю інтерпретацій. Узагальнивши наукові погляди представників психолого-педагогічних досліджень, визначено, що іншомовна комунікативна компетентність – це інтегрована якість особистості, що забезпечує здатність і готовність ефективно здійснювати іншомовне спілкування в різних соціокультурних контекстах, поєднує мовні, дискурсивні, прагматичні, соціокультурні, стратегічні та когнітивні компоненти, які забезпечують адекватне розуміння та продукування висловлювань, дотримання мовних і комунікативних норм, застосування стратегій для подолання дефіциту знань та ефективне розв’язання професійних і міжособистісних завдань у процесі комунікації. Підкреслено, що структурно досліджувана компетентність включає взаємопов’язані компоненти: лінгвістичний (знання мовних засобів, правил оформлення та оперування ними), мовленнєвий/дискурсивний (здатність будувати зв’язні, логічні й організовані висловлювання), прагматичний (уміння передавати зміст відповідно до соціального контексту), соціокультурний та соціолінгвістичний (знання культури іншомовного середовища та здатність обирати мовні форми залежно від ситуації), стратегічний (використання комунікативних стратегій для подолання дефіциту знань), когнітивний/професійний (здатність інтегрувати знання й досвід для ефективного розв’язання професійних і міжособистісних завдань у процесі комунікації). Підсумовано, що місце дефініції «іншомовна комунікативна компетентність» у термінологічному полі сучасної науки визначається її системоутворювальною функцією: вона інтегрує поняття мовної, мовленнєвої, соціолінгвістичної, дискурсивної, стратегічної та інших компетенцій у цілісну модель комунікативної діяльності.

ПРОФЕСІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ СПІВУ МИСТЕЦЬКОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ХОРОВИЙ КЛАС ТА ПРАКТИКА РОБОТИ З ХОРОМ»

Володимир Смиренський — 2026-05-29

У статті зазначено, що в умовах трансформації змісту освіти, орієнтації на компетентнісний, особистісно-орієнтований підхід та інтеграцію теоретичних і практичних складників навчання особливої актуальності набуває проблема підготовки здобувачів фахової передвищої освіти, здатних ефективно здійснювати хорову роботу з учнівськими колективами. Констатовано, що в структурі професійної підготовки майбутніх викладачів співу мистецьких шкіл особливу роль відіграє навчальна дисципліна «Хоровий клас та практика роботи з хором», яка є важливим інтегративним компонентом фахового становлення. Її опанування сприяє формуванню вокально-технічних умінь, розвитку хорового слуху та ансамблевого мислення, удосконаленню диригентсько-хорових навичок, а також набуттю досвіду організації та керівництва вокально-хоровими колективами. Підкреслено, що в межах цієї дисципліни забезпечується органічне поєднання теоретичних знань із практичною діяльністю, що є необхідною умовою формування професійної готовності майбутнього викладача співу до ефективної педагогічної роботи в умовах сучасної мистецької школи. Зазначено, що зміст освітнього компонента «Хоровий клас та практика роботи з хором» реалізується за модульним принципом і передбачає поетапне формування вокально-хорових, диригентсько-виконавських та організаційно-педагогічних компетентностей здобувачів освіти. Наголошено, що реалізація змісту ОК «Хоровий клас та практика роботи з хором» забезпечується через використання комплексу методів, що спрямовані на формування професійної компетентності молодших бакалаврів та активізацію їхньої навчально-пізнавальної діяльності.

ЗМІШАНЕ НАВЧАННЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Артем Тищук — 2026-05-29

У статті обґрунтовано змішане навчання як стратегічний ресурс модернізації освітнього процесу у закладах вищої освіти в умовах цифрової трансформації. Актуальність дослідження зумовлена національними та європейськими нормативними орієнтирами, що визначають необхідність інтеграції цифрових технологій у систему вищої освіти, забезпечення її гнучкості, доступності та якості. Метою статті є теоретичне обґрунтування змішаного навчання як інструмента модернізації освітнього процесу та визначення організаційно-педагогічних і цифрово-інфраструктурних умов його ефективної реалізації. Проаналізовано наукові підходи до трактування сутності змішаного навчання, систематизовано його моделі та рівні реалізації, охарактеризовано методологічні засади проєктування змішаних курсів. Особливу увагу приділено інституційній готовності закладу освіти, нормативному регламентуванню, комунікаційним механізмам і розвитку цифрової інфраструктури. Визначено переваги змішаного навчання, зокрема гнучкість, індивідуалізацію та активізацію самостійної діяльності здобувачів, а також окреслено ризики, пов’язані з цифровою нерівністю, потребою розвитку саморегуляції та зростанням навантаження на викладачів. Обґрунтовано потенціал змішаного навчання як механізму формування безбар’єрного цифрового освітнього середовища. Зроблено висновок, що змішане навчання може функціонувати як стратегічний напрям розвитку університету за умови його інтеграції у цифрову стратегію та систему забезпечення якості освіти. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням критеріїв оцінювання ефективності змішаного навчання та емпіричним аналізом його впливу на освітні результати й доступність освіти.

ІНТЕГРАЦІЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ТЕОРІЮ ТА МЕТОДИКУ ВИКЛАДАННЯ СПОРТИВНИХ ДИСЦИПЛІН У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Артем Бойченко — 2026-05-29

У статті розглядається інтеграція здоров'язбережувальних технологій у теорію та методику викладання спортивних дисциплін у вищих педагогічних навчальних закладах. Підкреслюється, що використання таких технологій сприяє формуванню фізичної, психоемоційної та професійної компетентності студентів, пропагує звички здорового способу життя, підвищує мотивацію та залученість до навчання. Здоров'язбережувальна діяльність реалізується за допомогою інтерактивних та інноваційних методів навчання, включаючи проектне навчання, практичні вправи, симуляції, семінари, а також використання цифрових та мобільних додатків для моніторингу фізичної активності, харчування та управління стресом.

Особлива увага приділяється розвитку саморегуляції, критичного мислення, креативності, командної роботи та відповідальності студентів, що є важливими для ефективної професійної діяльності та особистого благополуччя. У дослідженні підкреслюється роль розробки та впровадження здоров'язбережувальних програм як стратегічного компонента педагогічної практики, що дозволяє майбутнім педагогам розвивати професійні навички, зберігаючи оптимальне фізичне та психічне здоров'я. Інтеграція цих технологій також сприяє створенню сприятливого освітнього середовища, сприяючи мотивації студентів, усвідомленню цінностей здоров'я та здатності застосовувати набуті знання в практичних ситуаціях.

У статті окреслено практичні підходи до інтеграції здоров'язбережувальних технологій, включаючи інтерактивні групові проекти, семінари з фізичного та психічного здоров'я, використання симуляційних та віртуальних лабораторій, а також мобільні додатки для самомоніторингу. Ці методи допомагають студентам набути компетентності в плануванні та організації здоров'язбережувальної діяльності, сприяють спільному вирішенню проблем та підкреслюють важливість здоров'я як ключового фактора особистісного та професійного розвитку.

СКЛАДНИКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ-ЕКОНОМІСТІВ ДО ПОЛІПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ

Леся Лебедик — 2026-05-29

У сучасних умовах соціально-економічних трансформацій та динамічного розвитку організацій зростає потреба у висококваліфікованих менеджерах, здатних ефективно здійснювати управлінську діяльність, працювати з людьми, приймати відповідальні рішення та адаптуватися до швидких змін професійного середовища. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема психологічної підготовки майбутніх менеджерів-економістів до поліпрофесійної мобільності у системі вищої освіти.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та визначення основних складників психологічної підготовки майбутніх менеджерів-економістів до поліпрофесійної мобільності у процесі їх професійного становлення. У дослідженні здійснено аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених проблемам психології управління, розвитку лідерства, емоційного інтелекту, комунікативної компетентності та професійної підготовки управлінців.

У статті обґрунтовано, що психологічна підготовка майбутніх менеджерів-економістів до поліпрофесійної мобільності є складним багатокомпонентним процесом, спрямованим на формування особистісних якостей, психологічної готовності до управлінської діяльності та розвитку професійно важливих компетентностей. Визначено основні складники психологічної підготовки: когнітивний, емоційний, мотиваційний, комунікативний, особистісний, поведінковий та рефлексивний. Когнітивний компонент передбачає формування системи психологічних знань щодо поведінки людини в організації. Емоційний компонент пов’язаний із розвитком емоційного інтелекту, здатності до саморегуляції та емпатії. Мотиваційний компонент характеризує професійну спрямованість особистості та прагнення до саморозвитку. Комунікативний компонент забезпечує розвиток ефективних навичок міжособистісної взаємодії. Особистісний компонент характеризує індивідуальні якості менеджера. Поведінковий компонент спрямований на формування практичних управлінських умінь. Рефлексивний компонент забезпечує здатність до самоаналізу та професійного вдосконалення.

Зроблено висновок, що формування зазначених компонентів психологічної підготовки сприяє підвищенню ефективності професійної діяльності майбутніх менеджерів-економістів до поліпрофесійної мобільності та розвитку їх лідерського потенціалу. Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення освітніх програм з менеджменту та впровадження сучасних методів психологічної підготовки у закладах вищої освіти.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Ольга Сипченко — 2026-05-29

У статті здійснено теоретичне осмислення проблеми використання технологій штучного інтелекту в освітньому процесі закладів вищої освіти в умовах дистанційного навчання. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровою трансформацією освітнього середовища, зростанням ролі інтелектуальних цифрових інструментів та необхідністю підвищення якості, ефективності й адаптивності освітнього процесу в сучасних соціально-політичних умовах. У роботі проаналізовано сутність поняття «штучний інтелект» відповідно до міжнародних і національних підходів, визначено його функціональні можливості в освітній діяльності та окреслено потенціал використання у дистанційному навчанні.

У межах дослідження узагальнено основні напрями застосування технологій штучного інтелекту в закладах вищої освіти, зокрема персоналізацію навчання, автоматизацію оцінювання, підтримку навчальної діяльності, аналітику та прогнозування освітніх результатів, розвиток інтерактивного освітнього середовища, а також формування цифрової та AI-компетентності здобувачів освіти. Обґрунтовано, що використання AI-технологій сприяє підвищенню мотивації, індивідуалізації освітніх траєкторій та оптимізації організації навчального процесу, особливо в умовах дистанційного формату.

Авторами визначено ключові недоліки та виклики впровадження технологій штучного інтелекту, серед яких недостатній рівень цифрової компетентності здобувачів освіти, складність критичного оцінювання результатів, згенерованих AI-системами, ризики академічної недоброчесності, обмеженість алгоритмічних моделей, а також етичні, технічні та організаційні проблеми. Зазначено, що ефективне використання штучного інтелекту в освітньому процесі потребує комплексного підходу, який передбачає поєднання інноваційних можливостей технологій із педагогічним супроводом, розвитком цифрової грамотності та дотриманням принципів академічної доброчесності.

Узагальнення результатів дослідження дозволило констатувати, що інтеграція технологій штучного інтелекту в освітній процес закладів вищої освіти за умови педагогічно виваженого впровадження сприяє підвищенню якості навчання, розвитку індивідуальних освітніх траєкторій та формуванню готовності здобувачів освіти до професійної діяльності в умовах цифрового суспільства.

ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ: ЕМПІРИЧНИЙ ЕТАП ДОСЛІДЖЕННЯ

Софія Довбня — 2026-05-29

У статті досліджено проблематику формування управлінської культури майбутніх керівників закладів дошкільної освіти в умовах воєнного стану та постколоніальних трансформацій українського суспільства. Встановлено, що сучасні виклики освітнього середовища потребують від керівника високого рівня професійної компетентності, адаптивності, стресостійкості та здатності до інноваційної діяльності.

Проведено емпіричний етап дослідження для визначення сучасного стану рівня сформованості управлінської культури майбутніх керівників закладу дошкільної освіти за критеріями (ціннісно-мотиваційний, когнітивно-операційний, особистісно-оцінювальний) та показниками (внутрішня мотивація до професійної діяльності, застосовування управлінських методів у конкретних ситуаціях, лідерські якості).

МЕТОДОЛОГІЧНІ, КУЛЬТУРОСОФСЬКІ Й МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ КУРСУ «ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ» В ДДПУ

Володимир Федь — 2026-05-29

У статті розкриваються методологічні, культурософські та методичні особливості викладання навчального курсу «Історія та культура України» (ІКУ) у ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет». Актуальність теми зумовлена необхідністю формування цілісного історико-культурного світогляду здобувачів в умовах повномасштабного воєнного вторгнення Росії та активних атак на українську ідентичність. Дослідження спирається на компетентнісний, цивілізаційний, аксіологічний та культурософський підходи. Обґрунтовано поняття «культурософський підхід» як синтез культурології та філософії культури, що дозволяє студентові ставити не лише питання «що відбулося?», але й «яке значення це має для людини?». Розкрито значення герменевтичної традиції (Г.-Ґ. Гадамер), наративної концепції ідентичності (П. Рікер) та вітчизняної «філософії серця» (Д. Чижевський, Г. Сковорода) як теоретичних основ курсу. Проаналізовано роль курсу у формуванні ключових компетентностей, передбачених освітніми програмами ДДПУ (наказ № 251 від 28.06.2024), зокрема громадянської, загальнокультурної та аналітичної компетентностей. Схарактеризовано структуру навчально-методичного посібника В. А. Федя (2026), що охоплює 16 тем повного хронологічного діапазону. Описано систему методів – порівняльні таблиці, проблемні есе, герменевтичний аналіз першоджерел, «питання-зондування», цифрові проєкти та тематичні глосарії. Зроблено висновок про необхідність синтезу філософського й культурологічного підходів у викладанні курсу ІКУ.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПІДГОТОВЦІ МАГІСТРІВ ОСВІТИ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ АНАЛІЗ

Чжань Дань — 2026-05-29

У статті здійснено вітчизняний та зарубіжний аналіз проблеми професійно-комунікативної компетентності як одної із важливих складових підготови магістрів освіти. Проаналізовано сучасні вимоги до підготовки магістрів освіти як конкурентоспроможних фахівців, що спрямовують до оновлення змісту вищої освіти з урахуванням компетентнісного, системного, інтегрованого підходів із застосуванням інноваційних, інтерактивних технологій. Встановлено, що однією з важливих напрямів у підготовці майбутніх магістрів освіти є наявність сформованої комунікативної компетентності, уміння ефективно здійснювати освітню комунікацію з метою досягнення ефективних результатів. Уточнено сутність понять «комунікація», «компетентність», «комунікативна компетентність», «професійна компетентність», визначено компоненти та схарактеризована показники професійно-комунікативної компетентності у підготовці магістрів в умовах освітнього простору закладу вищої освіти.

Професійно-комунікативна компетентність у підготовці магістрів освіти, розглянуто як інтегративний феномен з цінними структурними компонентами: мотиваційно-ціннісний (сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням комунікативної діяльності – мотивація до комунікативної діяльності, спрямованість на гуманістичне спілкування, потреба до комунікативного самовдосконалення); когнітивний (сукупність знань про сутність і особливості спілкування взагалі та професійного зокрема, знання про стилі спілкування, зокрема про особливості власного комунікативного стилю); діяльнісний (сукупність комунікативних умінь – організаційні, перцептивно-рефлексивні, експресивні); особистісно-емоційний (сукупність особистісних якостей, які визначають позицію і спрямованість магістрантів як суб’єктів комунікативної діяльності, а також емоційний прояв цих якостей – здатність до рефлексії, емпатії, контактності, спостережливості, стресостійкості). Обгрунтовано, що професійно-комунікативна компетентність у підготовці магістрів освіти дозволяє здійснювати цілеспрямовану діяльність, планувати процес комунікації та прогнозувати її результати, транслювати ефективну взаємодію, досягати успіху в різних видах діяльності.

МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ НА ТЕРИТОРІЇ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Ярослав Бражко — 2026-05-29

У статті здійснено комплексний аналіз соціального, правового та матеріального становища вчителів на українських землях Лівобережної України в ХІХ – на початку ХХ ст. Розглянуто особливості формування педагогічного корпусу, його ієрархічну структуру, залежність статусу та умов служби від рівня освіти, типу навчального закладу й регіональної специфіки. Значну увагу надано правовому регулюванню діяльності вчителів, їхній інтеграції до системи цивільного чиновництва, соціальним гарантіям, матеріальному забезпеченню та привілеям, визначеним імперським законодавством.

Проаналізовано рівень оплати праці педагогів, житлові умови, пенсійне забезпечення, а також участь держави, земств і сільських громад у фінансуванні початкової освіти. Окремо висвітлено проблеми кадрового забезпечення, професійної підготовки вчителів, особливо в сільській місцевості, та вплив соціально-економічних чинників на плинність педагогічних кадрів. На основі статистичних даних, нормативно-правових актів і архівних матеріалів зроблено висновок про суперечливий характер державної освітньої політики, яка поєднувала декларування високого соціального статусу вчителя з недостатнім матеріальним забезпеченням і складними умовами праці.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ЗВО УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА (ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

Дмитро Бутенко — 2026-05-29

У статті розкрито сутність та структуру навчально-методичного забезпечення якості дистанційного навчання у ЗВО України. Зазначено, що НМЗ якості освітнього процесу – це цілісна, структурно впорядкована педагогічна система, що інтегрує нормативні, змістові, методичні, технологічні та цифрові компоненти освітнього процесу, забезпечує його проєктування, організацію та реалізацію на засадах компетентнісного та діяльнісного підходів, спрямована на формування визначених стандартами вищої освіти результатів навчання, розвиток загальних і спеціальних компетентностей здобувачів освіти та забезпечення відповідності освітнього процесу критеріям якості й академічної доброчесності. Звернено увагу, що до складу НМЗ дистанційного навчання здобувачів входять: силабус навчальної дисципліни, навчально-методичні матеріали для лекцій, інструктивно-методичні матеріали до практичних (семінарських, лабораторних) занять із навчальної дисципліни, інструктивно-методичні матеріали до самостійної роботи, методичні вказівки до курсових (магістерських) робіт, матеріали щодо контролю знань здобувачів, інструктивні матеріали оцінювання результатів навчання здобувачів, інструктивні матеріали щодо дистанційного супроводу дисципліни, дидактичні матеріали. Констатовано, що НМЗ як ключовий чинник гарантування якості дистанційного навчання – це системно організований комплекс нормативних, навчально-методичних, дидактичних і цифрових ресурсів, що визначає зміст, структуру, технології та інструменти реалізації освітнього процесу, забезпечує його цілісність, керованість, результативність і відповідність установленим стандартам та очікуваним результатам навчання, що функціонує як механізм забезпечення якості через цифрове середовище навчання, передбачає алгоритмізовану підтримку пізнавальної діяльності здобувачів освіти, системний онлайн-моніторинг результатів навчання й оперативне коригування освітнього процесу відповідно до стандартів вищої освіти та потреб професійного середовища.

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ РОЗВІДКАХ ВІТЧИЗНЯНИХ ДОСЛІДНИКІВ (І ЧВЕРТЬ ХХІ СТОЛІТТЯ)

Данило Цимбал — 2026-05-29

У статті підкреслено, що впродовж І чверті ХХІ століття вітчизняна педагогічна думка характеризується варіативністю підходів щодо визначення понять «компетентність» і «професійна компетентність», і це зумовлено різними методологічними орієнтирами (системним, діяльнісним, особистісно-орієнтованим, культурологічним, результативним тощо). Зауважено, що так само ці підходи не є взаємовиключними, а взаємодоповнюють один одного, формуючи багатовимірне розуміння професійної компетентності як інтегративної особистісно-професійної характеристики. На основі узагальнення науково-педагогічних розвідок з’ясовано, що сутність професійної компетентності майбутнього вчителя фізичної культури полягає в його здатності й готовності здійснювати багатофункціональну педагогічну діяльність у галузі фізичного виховання, поєднуючи ґрунтовні теоретичні знання, практичні вміння, професійно значущі якості, ціннісні орієнтири та рефлексивний досвід. З’ясовано, що структуру професійної компетентності в дослідженнях вітчизняних учених подано як систему взаємопов’язаних компетентностей, серед яких провідними є предметно-методична, психолого-педагогічна, рухова (практична), здоров’язбережувальна, соціально-комунікативна, інклюзивна, інформаційно-цифрова, інноваційна, рефлексивна, проєктувально-прогностична та оцінювально-аналітична, а також здатність до безперервного професійного розвитку. Попри наявну наукову варіативність у процесі визначення компонентного складу, у наукових працях простежено спільну позицію щодо її інтегративного, системного характеру. Установлено, що професійна компетентність майбутніх учителів фізичної культури в суто науковому дискурсі з означеної проблеми постає як складне, багаторівневе утворення, що забезпечує ефективну реалізацію освітнього процесу, формування в учнів життєво необхідних рухових умінь, цінностей здорового способу життя та гармонійний розвиток особистості.

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ДОВІЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ РУХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДЛІТКІВ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ЇХНЬОЇ ОСОБИСТІСНОЇ МОБІЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Андрій Артюшенко — 2026-05-29

Проаналізована сутність поняття «довільне управління». З’ясовано, що в основі будь якої довільної дії знаходиться свідомість, розум, читке уявлення мотиву-мети майбутньої діяльності, її значущості і доступності. Однак, функціональна структура готовності до довільного управління руховою діяльністю, педагогічні умови її формування і контроля залишаються практично не визначеними. Схарактеризовано поняття особистісна мобільність.

Нами проведений дворічний формуючий педагогічний експеримент на базі Черкаських загальноосвітніх шкіл. В експерименті взяли участь 162 учня середнього шкільного віку. Використано такі методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури, педагогічний експеримент, експертна оцінка, педагогічні спостереження, тестування, опитування за авторською анкетою, статистична обробка даних. Під час експерименту ми активно впливали на учнів з метою упровадження виокремлених педагогічних умов в навчальний процес учнів експериментальних груп. При цьому використовувались всі загальновизнани форми, методи і засоби. Рівень сформованості складових готовності учнів до довільного управління визначався на кожному етапі педагогічного експерименту як середнє арифметичне значення в балах за трьома показниками. На основі цілісного аналізу проблеми з’ясовано, що доцільно розглядати три взаємопов’язані складові готовності учнів до довільного управління руховою діяльністю: мотиваційну, змістово-орієнтаційну, операційну.

Приріст показників мотиваційної складової в підлітків ЕГ у порівнянні зі значеннями контрольної групи на завершальному етапі експерименту складае 10,69% (р <0,001), змістово-оріентаційної 11,69% ( р <0,001) і операційної складової 8,52% (р <0,001). Охарактеризовано змістову структуру готовності учнів до довільного управління руховою діяльностю. Обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови її формування в учнів у процесі фізичного виховання. Довелена ефективність запропонованих педагогічних умов.

Перспективним вважаємо: подальший пошук сучасних методик оцінювання та формування показників готовності учнів до довільного управління руховою діяльністю в процесі фізичного виховання.

ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОВІТИ В ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ ТА СПОРТИВНО-МАСОВОЇ РОБОТИ

Сергій Віцько — 2026-05-29

У роботі обґрунтовано актуальність формування здорового способу життя учнів закладів загальної середньої освіти засобами проведення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи. Автори розглядають цю роботу як ключовий інструмент зміцнення здоров’я учнів, що має базуватися на їхніх індивідуальних психофізичних особливостях. Досліджено комплекс форм оздоровлення, спрямованих на розвиток фізичного та інтелектуального потенціалу, а також підвищення адаптивності до фізичних навантажень, фізичної активності школярів та здорового способу життя. Особливу увагу приділено дидактичним принципам та ролі пропаганди здорового способу життя як засобу залучення дітей до регулярних занять фізичними вправами.

Встановлено, що розвиток мотиваційної сфери учнів до фізичної активності, як багатогранного процесу, що базується на поєднанні біологічних, ментальних та суспільних чинниках, а взаємодія внутрішніх спонукань та зовнішніх стимулів є визначальною для формування стійкої звички до систематичних занять фізичною культурою та спортом.

Оптимізація спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи в навчальних закладах потребує об’єднання зусиль усіх суб’єктів навчально-виховного процесу, узгодження дій адміністрації школи, вчителів фізичної культури, класних керівників, вчителів-предметників, вихователів груп продовженого дня, керівників гуртків, медичних працівників, бібліотекарів та підтримка батьків.

ПРОЕКТНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ РЕАЛІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ У УЧНІВ 7-9 КЛАСІВ НА УРОКАХ «ТЕХНОЛОГІЙ»

Максим Пшеничний — 2026-05-29

У статті обґрунтовано проєктно-технологічну діяльність як ефективне середовище реалізації творчого потенціалу учнів 7–9 класів на уроках технологій. Розкрито сутність творчого потенціалу та визначено його структурні компоненти. Проаналізовано сучасні підходи до організації проєктної діяльності в освітньому процесі та окреслено педагогічні умови її ефективного впровадження.

Особливу увагу приділено практичному досвіду реалізації навчальних проєктів, що демонструють вплив різних організаційних умов на розвиток креативності учнів. Доведено, що використання проєктно-технологічної діяльності сприяє розвитку критичного мислення, самостійності, підвищенню навчальної мотивації та формуванню ключових компетентностей.

Встановлено, що ефективність розвитку творчого потенціалу учнів залежить від рівня педагогічної підготовки вчителя, методичного забезпечення та створення сприятливого освітнього середовища.

СУЧАСНІ СИСТЕМНІ ПІДХОДИ ДО ОЗДОРОВЛЕННЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ГРУПИ

Катерина Гордєєва — 2026-05-29

Підтримка та покращення здоров’я – головна значущість фізичної культури. Сучасні дані свідчать, що школярі та підлітки мають низький рівень здоров’я та фізичної активності. Реалізації завдань фізичної культури в закладах загальної середньої освіти належить провідне місце саме роботі з учнями, які за станом здоров’я зараховані до спеціальної медичної групи. Сучасні системні підходи до оздоровлення сприяють розвитку фізичних якостей, а найголовніше – стабілізують і поліпшують стан здоров’я дітей і підлітків спеціальної медичної групи. Підготовленість учителя фізичної культури стосовно питань впливу фізичних вправ на організм учнів спеціальної медичної групи повинна бути досить високою. Фахівцям галузі фізичної культури необхідно володіти досвідом, запасом фізичних вправ, а також постійно поглиблювати знання про функції окремих органів і систем організму, а також про специфіку впливу конкретних хвороб на ці функції, що сприяє оптимальному використанню вправ як традиційних, так і сучасних системних підходів оздоровлення учнів, які займаються в спеціальній медичній групі.

У цьому дослідженні нами виокремлено головні завдання в підготовці кваліфікованих фахівців, які можуть сприяти підвищенню рівня фізичної активності та загального здоров'я дітей і підлітків у спеціальній медичній групі, а саме: розуміння важливості фізичної активності та її впливу на здоров'я та добробут; ознайомлення з сучасними технологіями та методиками, спрямованими на підтримку та зміцнення здоров'я через фізичну активність; вивчення принципів та практичних аспектів організації фізкультурно-оздоровчих заходів та програм; розвиток навичок планування, проведення та оцінки фізкультурно-оздоровчих заходів для учнів, які займаються в спеціальній медичній групі.

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ДИДАКТИЧНА ГРА «ХТО ЗАГУБИВ?» У РОБОТІ З ФОЛЬКЛОРНИМИ ТЕКСТАМИ ТА ХУДОЖНІМИ ТВОРАМИ У ЗАКЛАДАХ ЗВО ТА ЗЗСО

Надія Тендітна — 2026-05-29

У статті розглянуто методичні можливості використання інтерактивних методів навчання української та зарубіжної літератури, зокрема дидактичної гри «Хто загубив?» у процесі роботи з фольклорними текстами та художніми творами у закладах загальної середньої та вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою модернізації традиційних підходів до викладання літератури, пошуком ефективних способів активізації пізнавальної діяльності учнів і студентів, а також формуванням їхньої читацької, культурологічної та комунікативної компетентностей. У сучасних освітніх умовах інтерактивні методи навчання розглядаються як важливий засіб підвищення мотивації до вивчення літератури, розвитку критичного мислення та формування навичок аналізу художнього тексту.

У статті обґрунтовано дидактичний потенціал гри «Хто загубив?» як ефективного засобу роботи з фольклорними та літературними текстами. Суть гри полягає у визначенні персонажа за допомогою символічних предметів, деталей або ознак, які пов’язані з ним. Такий підхід сприяє розвитку асоціативного мислення, уміння встановлювати міжтекстові зв’язки, аналізувати художні образи, а також поглиблює розуміння змісту твору через увагу до важливих деталей і символів та демонструє глибину прочитання твору. Також визначили можливості застосування гри на різних етапах навчального заняття: під час актуалізації опорних знань, закріплення матеріалу, повторення вивчених творів або узагальнення літературного матеріалу.

Особливу увагу приділено використанню гри під час вивчення фольклорних текстів, оскільки народні казки, легенди, міфи та інші жанри фольклору містять велику кількість символічних образів і предметів, що створює сприятливі умови для організації подібних інтерактивних завдань. Зазначено, що застосування гри «Хто загубив?» сприяє розвитку творчої активності учнів і студентів, формуванню навичок колективної роботи, підвищенню зацікавленості літературним матеріалом та поглибленню інтерпретації художніх текстів.

Водночас у статті окреслено і певні недоліки використання цієї дидактичної гри: ризик поверхневого засвоєння змісту твору у випадку надмірної концентрації на ігровому елементі, необхідність ретельної підготовки навчальних матеріалів учителем або викладачем, а також можливість нерівномірної участі учнів чи студентів у виконанні завдань. Крім того, ефективність гри значною мірою залежить від правильного добору художніх текстів та символічних предметів, що вимагає від педагога високого рівня методичної підготовки.

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЙ МОНТЕССОРІ-ПЕДАГОГІКИ В СИСТЕМУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Ганна Біличенко — 2026-05-29

Статтю присвячено проблемі доцільності впровадження ідей Монтессорі-педагогіки в систему фізичного виховання дітей дошкільного віку. Актуальність дослідження детерміновано необхідністю оптимізації процесів збереження та зміцнення психічного і фізичного здоров’я дітей та молоді, що підтверджено у низці нормативно-правових актів та концептуальних засад освітньої системи України. Проаналізовано різні аспекти педагогічної системи Монтессорі-педагогіки та напрями наукових досліджень з проблеми фізичного виховання дітей дошкільного віку. Підкреслено ключові положення Монтессорі-педагогіки і адекватність їх щодо вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку. Обґрунтовано, що ідеї М. Монтессорі відкривають значні можливості для оновлення змісту і організації фізичного виховання в закладах дошкільної освіти. Основними чинниками оптимізації процесу фізичного виховання дошкільників висвітлено особливості педагогічної взаємодії суб’єктів освітнього процесу та створення підготовленого розвивального середовища. Підкреслено, що освітня взаємодія педагога з дитиною ґрунтується на партнерстві, довірі та створенні умов для самостійної рухової активності. Схарактеризовано умови, що забезпечують ефективність взаємодії педагога з дитиною у процесі фізичного виховання: створення відповідного розвивального середовища, формування професійної готовності педагога до ролі фасилітатора, забезпечення емоційно комфортної атмосфери, систематичним спостереженням за розвитком дитини. Акцентовано, що освітнє середовище ЗДО щодо гармонійного фізичного розвитку дитини дошкільного віку – це спеціально організований простір, який стимулює рухову активність, самостійність, природній розвиток тіла, відповідає віковим та індивідуальним особливостям дітей, сприяє зміцненню здоров’я та формує основу для розвитку особистості дитини. Визначено висновки обговорення проблеми та окреслені перспективи подальших розвідок у даному напрямку наукового пошуку, що передбачає подальше емпіричне дослідження щодо поглибленого усвідомлення потенціалу окресленого підходу та ефективності Монтессорі-освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДІАЛОГІЧНИХ ФОРМ ВЗАЄМОДІЇ ЗОБУВАЧІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У ВИВЧЕННІ ОСНОВНИХ КОМПОНЕНТІВ ОСВІТНЬОЇ ПРОРАМИ

Світлана Курінна — 2026-05-29

Дана стаття висвітлює сутність взаємодії здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти в отриманні професійної компетентності майбутнього педагога дошкільної освіти. Достатньо грунтовно розкрито актуальність нагальної проблеми, визначено умови реалізації взаємодії в отриманні нових знань і навичок здобувачів дошкільної освіти, висвітлено основний методичний інструментарій, задіяний на семінарах, на практичних заняттях (педагогічні дискусії, круглі столи, вирішення проблемних педагогічних ситуацій) під час дистанційного навчання на період військової агресії.

З’ясовано проблеми, які виникають у здобувачів в процесі дистанційного навчання та практичної підготовки в закладах дошкільної освіти. Проаналізовано нові державні стандарти щодо майбутнього фахівця дошкільної освіти України.

Розкрито філософію партнерства викладача і здобувача, їх рівень довіри та взаємоповаги в дискусійних питаннях освіти дошкільнят. Схарактеризовано теоретичні та практичні аспекти використання діалогічних форм взаємодії здобувачів дошкільної освіти у процесі вивчення основних компонентів освітньої програми. Обґрунтовано сутність діалогічної взаємодії як ефективного засобу реалізації компетентнісного підходу. Запропоновано класифікацію діалогічних форм (інформаційний, проблемний, ігровий, рефлексивний діалог) та визначено їхній вплив на мовленнєвий, пізнавальний, соціально-емоційний і творчий розвиток майбутніх вихователів. Розроблено модель використання діалогічних форм взаємодії майбутніх фахівців дошкільної освіти, що включає принципи, етапи реалізації та роль вихователя. Наведено практичні приклади організації діалогічної взаємодії. Доведено, що системне використання діалогу сприяє активізації пізнавальної діяльності, розвитку мовлення, активної комунікації та формуванню ключових компетентностей майбутнього фахівця дошкільної освіти.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ЧИТАННЯ Й СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

Ольга Бакай — 2026-05-29

У сучасній науці міждисциплінарність розглядається як один із провідних методологічних підходів до вивчення складних соціальних і культурних явищ. У статті досліджено сутність поняття міждисциплінарності, проаналізовано основні підходи до його трактування та визначено його значення у наукових дослідженнях і практичній діяльності. Міждисциплінарний підхід визначено як спосіб інтеграції знань різних галузей для комплексного аналізу соціальних процесів.

Особливу увагу приділено застосуванню міждисциплінарності у контексті соціалізації людей похилого віку. Розглянуто взаємозв’язок соціологічних, психологічних, педагогічних, культурологічних та інформаційно-технологічних аспектів соціалізації. Обґрунтовано роль читання як соціокультурного феномену, що сприяє розвитку когнітивної активності, підтримці емоційного стану та формуванню соціальних зв’язків.

Проаналізовано вплив читання на процес соціалізації людей похилого віку, зокрема через такі форми, як бібліотерапія, читацькі клуби та онлайн-комунікація. Визначено, що читання виступає ефективним інструментом подолання соціальної ізоляції та сприяє активному залученню осіб похилого віку до соціокультурного простору. Зроблено висновок, що використання міждисциплінарного підходу дозволяє підвищити ефективність соціальної роботи та освітніх практик, спрямованих на покращення якості життя людей похилого віку.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ПІДЛІТКІВ ГРУПИ РИЗИКУ В ЦЕНТРАХ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Наталія Коношенко — 2026-05-29

Стаття присвячена проблемі соціально-педагогічної профілактики підлітків групи ризику в центрах соціально-психологічної реабілітації. Обґрунтовано, що діти та підлітки групи ризику нерідко стають об'єктами фізичного, психоемоційного, сексуального та інших видів насильства – фізичних покарань та побоїв; нехтування їх життєвими потребами в їжі, одязі, медичних послугах тощо. Виділено найбільш яскраві та типові прояви поведінки неповнолітніх групи ризику: низький рівень загального розвитку, неадекватність поведінки, непередбачуваність вчинків, агресивність, озлобленість по відношенню до інших дітей та дорослих, невміння підкорятися вимогам, егоїзм, споживче ставлення до життя або оточуючим, відсутність мотивації до трудової діяльності, жорстокість.

Соціально-педагогічну профілактику підлітків групи ризику у центрах соціально-психологічної реабілітації визначено як комплекс виховних заходів, спрямованих на попередження негативних явищ у соціальному середовищі, найближчому оточенні, сім'ї, що впливають на формування девіантної поведінки в дітей і підлітків. Виокремлено основні напрямки соціально-педагогічної профілактики: створення сприятливих умов для розвитку особистості підлітка (фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального); надання підлітку комплексної допомоги в саморозвитку та самореалізації в процесі сприйняття світу та адаптації в ньому; захист підлітка у його життєвому просторі.

Обґрунтовано доцільність застосування таких прийомів соціально-педагогічної профілактики підлітків групи ризику у центрах соціально-психологічної реабілітації: опора на позитивне в підлітку; постановка перед підлітком захоплюючої перспективи, прийом перемикання на цікаву, привабливу справу; прийом дбайливого, уважного ставлення до підлітка; прийом зміцнення віри у себе та свої сили; прийом довіри; прийом сильного педагогічного впливу на психіку підлітка тощо. Аргументовано, що соціально-педагогічна профілактика підлітків групи ризику в умовах центру соціально-психологічної реабілітації має бути побудована на постійній підтримці, стимулюванні позитивної поведінки підлітків та зведенні до мінімуму запобіжно-каральних заходів.

МЕТОДИКА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У СПЕЦІАЛЬНІЙ ПЕДАГОГІЦІ: ДИСТАЛЬНА ВІЗУАЛЬНА ДІАГНОСТИКА ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

Микола Єфименко — 2026-05-29

Стаття присвячена важливому напряму загальної методики наукових досліджень в спеціальній педагогіці, а саме – методу спостереження за руховою діяльністю дітей із особливими освітніми потребами. Спостереження завжди займали провідну нішу в педагогічних наукових дослідженнях, як у констатувальних, так і у формувальних педагогічних експериментах. Первинні педагогічні спостереження дозволяють досліднику виявити особливості психофізичного розвитку дітей із особливими освітніми потребами та підібрати відповідну методику, програму, систему корекційних дій з подолання виявлених відхилень або викривлень розвитку.

Особливо ефективне застосування методу спостережень за рухово-ігровою діяльністю дітей із особливими освітніми потребами. Рухи дитини завжди гарно візуалізуються, можуть фіксуватися різними засобами (малюнками, кресленнями, символами, фотозйомкою та відеозйомкою). Педагогу-діагносту зручно працювати з візуальною інформацією, яку можна вивчати та аналізувати просторовими математичними методами (замірами).

За основу дослідження взята авторська методика М. М. Єфименка «Дистальна візуальна діагностика (ДВД)», яка стала результатом багаторічних науково-практичних досліджень автора цієї статті. Спочатку це була авторська методика нейропедагогічної діагностики фізичного розвитку й здоров’я дітей, якою передбачався фізичний контакт педагога і дитини при проведенні тестування. Але згодом в цій загальній методиці ігрового тестування почав виокремлюватися специфічний напрям, пов’язаний із безконтактною дистанційною діагностикою психофізичного стану дітей. Цей підхід підтвердив свою актуальність і значимість. По-перше, більшість дітей із ООП при спілкуванні з іншими людьми (дорослими) автоматично напружуються в психофізичному плані і тому часто буває важко отримати при проведені контактних тестів з фізичного розвитку дітей об’єктивну інформацію про стан їхньої моторної сфери. Дистанційна форма тестування вирішує цю проблему. По-друге, в сучасних складних в соціальному плані умовах доволі часто відсутня можливість зустрітися з фахівцем (спеціалістом) в місці помешкання дитини. Тому зростає актуальність саме дистанційної (дистальної) форми спостереження і діагностування.

В статті представлені основи авторського підходу до методики дистальної візуальної діагностики фізичного розвитку дітей із особливими освітніми потребами.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ФАХІВЦЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Олена Мамічева — 2026-05-29

У статті теоретично обґрунтовано особливості професійної діяльності фахівця спеціальної освіти у формуванні соціально-побутової компетентності осіб з особливими освітніми потребами. Актуальність проблеми зумовлена трансформацією спеціальної та інклюзивної освіти в Україні, потребою у практико орієнтованій підтримці здобувачів освіти з ООП та необхідністю підготовки їх до повсякденного життя і соціальної участі. Соціально-побутову компетентність визначено як інтегративне утворення, що охоплює знання про соціальне й побутове середовище, практичні вміння самообслуговування, безпечної поведінки, комунікації, мотивацію до посильної самостійності та здатність переносити набуті навички у реальні життєві ситуації. Виокремлено когнітивний, операційно-діяльнісний, комунікативно-соціальний і мотиваційно-ціннісний компоненти зазначеної компетентності. Розкрито діагностико-аналітичну, проєктувальну, організаційно-методичну, корекційно-розвиткову, консультативну та рефлексивну функції фахівця спеціальної освіти. Підкреслено, що результативність соціально-побутового орієнтування залежить не лише від володіння спеціальними методиками, а й від психологічної готовності педагога, його емпатійності, рефлексивності, емоційної стійкості та здатності до індивідуалізації освітнього процесу. Методологічною основою формування соціально-побутової компетентності визначено компетентнісний, діяльнісний, особистісно орієнтований, середовищний і міждисциплінарний підходи. Окреслено ефективні методи роботи: поетапне навчання дії, моделювання життєвих ситуацій, рольові ігри, візуальні алгоритми, соціальні історії, практичні вправи та співпрацю з родиною.