Гуманізація навчально-виховного процесу

ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ПРАВОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ У МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ І ПРАЦІВНИКІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ. ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Олексій Білецький — 2025-04-24

У статті розглядається практико-орієнтований підхід до формування правових компетенцій майбутніх викладачів та працівників соціальної сфери в Україні, який набуває особливого значення в умовах трансформації освітнього процесу та інтеграції до європейського освітнього простору. Автори акцентують увагу на необхідності активного залучення студентів до реальних професійних ситуацій через використання сучасних методів навчання, таких як юридичні клініки, симуляційні суди, метод кейсів, стажування тощо. Підкреслюється, що світовий досвід (США, Великобританія, Німеччина) підтверджує ефективність клінічної юридичної освіти як важливого елементу підготовки фахівців соціальної сфери.

У статті проаналізовано сучасний стан впровадження практико-орієнтованих методів у провідних українських університетах, зокрема в Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка та Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Водночас виокремлено ключові проблеми, які перешкоджають повноцінній реалізації даного підходу: недостатня інтеграція практичних дисциплін у навчальні програми, дефіцит викладачів із практичним досвідом, слабка нормативно-правова база та обмежена матеріально-технічна база.

Для подолання цих викликів авторами запропоновано низку заходів, зокрема вдосконалення освітніх стандартів, запровадження програм стажувань для викладачів, розширення співпраці з професійними спільнотами, активне використання інноваційних технологій та використання міжнародного досвіду. Підкреслюється, що посилення інтеграції практичних компонентів у навчальний процес сприятиме підвищенню рівня правової компетентності студентів, їхній здатності ефективно діяти в соціальній сфері та забезпечить відповідність їхньої підготовки вимогам сучасного ринку праці.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ БІОЛОГІЇ ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

Олексій Білецький — 2025-04-24

Метою даного дослідження є аналіз та узагальнення методів і підходів до формування еколого-валеологічної культури майбутніх учителів біології. Еколого-валеологічна культура в статті розглядається як інтеграція екологічних та валеологічних знань, умінь і цінностей, спрямованих на збереження довкілля та здоров’я.

Необхідність формування еколого-валеологічної культури в освітньому процесі в дослідженні обґрунтовується негативними факторами, пов’язаними з забруднення навколишнього середовища та погіршення стану здоров’я населення. Особлива роль у цьому відводиться вчителям біології, які мають не лише передавати знання, а й формувати у школярів екологічну свідомість, культуру здорового способу життя та відповідальну поведінку.

У дослідженні доводиться, що одним з основних підходів до формування еколого-валеологічної культури є компетентнісний підхід, що передбачає розвиток у майбутніх педагогів екологічної обізнаності, валеологічної грамотності та здатності застосовувати ці знання в освітній практиці. Важливими умовами для цього є використання міждисциплінарного підходу, активних методів навчання (проблемне навчання, проекти, рольові ігри), а також організація практичної діяльності, такої як екологічні акції, дослідження та волонтерство.

В ході дослідження проаналізовано основні освітні програми, спрямовані на розвиток еколого-валеологічної культури, зокрема Програма «Екологічна освіта для сталого розвитку» та Програма «Валеологія: здоров’я та гармонія».

Окреме місце в дослідженні посідають інтерактивні методи навчання,що є ефективними інструментами для розвитку екологічної свідомості та валеологічної грамотності. Вони сприяють активному засвоєнню знань, розвитку критичного мислення та мотивації до екологічної діяльності.

Окремим шляхом формування еколого-валеологічного виховання у дослідженні виділено практичну роботу, волонтерську діяльність, а також участь у екологічних акціях, співпраця з національними парками та міжнародні проекти, що дозволяють студентам застосовувати теоретичні знання на практиці та розвивати екологічну відповідальність.

У дослідженні доводиться диска,що формування еколого-валеологічної культури майбутніх учителів біології є важливим елементом підготовки педагогічних кадрів, які зможуть ефективно реалізовувати цілі сталого розвитку та виховувати екологічно свідомих і здорово орієнтованих громадян України.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ У ПІДГОТОВЦІ ЕКОНОМІСТІВ НОВОГО ПОКОЛІННЯ

Любов Гончар — 2025-04-24

Стаття присвячена аналізу використання цифрових платформ у підготовці економістів нового покоління. Автори досліджують актуальність впровадження цифрових технологій у навчальний процес, особливо в умовах глобальних викликів, таких як війна, що змінює традиційні методи навчання та освіти. В умовах швидкого розвитку інформаційних технологій цифрові платформи стають важливим інструментом для підвищення ефективності навчання, забезпечуючи доступ до актуальних даних, можливість моделювання економічних процесів та розвитку навичок самостійного навчання. Значна увага приділяється ролі цифрових платформ, які пропонують студентам можливість освоювати теоретичні та практичні знання з економіки, фінансів, аналітики та бізнесу. Особливе значення надається вітчизняним платформам, які адаптовані до українських реалій і підтримують розвиток професійних навичок, необхідних для роботи в сучасній цифровій економіці. Автори зазначають, що цифрові інструменти дозволяють студентам працювати з великими обсягами даних, використовувати аналітичні інструменти та моделювати економічні процеси, що є важливими навичками для економістів нового покоління. У статті також аналізуються проблеми впровадження цифрових платформ в освітній процес підготовки майбутніх економістів, а також можливі шляхи їх подолання. Пропонується удосконалення існуючих платформ, розробка нових інструментів для забезпечення доступу до навчальних матеріалів навіть за умов обмеженого Інтернет-зв'язку, а також розвиток програм підготовки педагогів для підвищення якості освіти і відповідності вимогам сучасного ринку праці.

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ЯК АКТУАЛЬНА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Олена Коркішко — 2025-04-24

У статті наголошено, що в контексті глобалізації одне з перших місць посідає культурна інтеграція, тому висуваються більш жорсткі вимоги до всіх компетентностей майбутнього педагога, зокрема й комунікативної. Зазначено, що професійно-педагогічна комунікація є засобом здійснення професійної діяльності педагога, майстерність якого має ґрунтуватись, з одного боку, на спеціальних професійних знаннях та різнобічних фахових уміннях, а з іншого, – на вмінні здійснювати обмін інформацією з усіма учасниками освітнього процесу, досягаючи взаєморозуміння. Звернено увагу, що в сутності поняття «комунікативна компетентність» переважно трапляються такі компоненти: динамічна комбінація знань про комунікацію; готовність до спілкування; сукупність умінь і навичок, необхідних для ефективного спілкування; комунікативні здібності; здатність здійснювати ефективну комунікацію; сформованість професійно важливих якостей, необхідних для свідомої регуляції комунікативної поведінки, та акцентовано, що комунікативна компетентність – це ядро професіоналізму педагога, а сутність педагогічної діяльності становить взаємодію зі студентами. Виокремлено три компоненти щодо дослідження зазначеної дефініції: мотиваційний (відображає стійкість й усвідомленість знань, мотивацію на досягнення успіху в педагогічній галузі та самовдосконалення комунікативної компетентності), операційний (відображає ступінь сформованості умінь і навичок застосовувати комунікативні знання в процесі освітньої діяльності) та особистісний (відображає ступінь самовдосконалення в комунікативній галузі педагогічної діяльності). Констатовано, що комунікативна компетентність викладача вищої школи – це складник базової характеристики професійної підготовки викладача, що поєднує в собі лінгвістичний, психологічний та педагогічний зміст та дозволяє здійснювати цілеспрямовану освітню діяльність завдяки систематичному діловому спілкуванню, ґрунтуючись на динамічній комбінації комунікативних знань, умінь, навичок і досвіді педагогічної діяльності.

КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Олена Коркішко — 2025-04-24

У статті зазначено, що проблема виміру лідерської компетентності майбутніх педагогів пов’язана з визначенням критеріїв, показників та рівнів її сформованості, що полягає в порівнянні через експертні оцінки, спостереження, анкетування, бесіди, математичну статистику цієї здатності з деякими «константами», прийнятими за еталон порівняння. На основі теоретичного дослідження проблеми лідерства та розвідок сучасних науковців визначено критерії сформованості лідерської компетентності майбутніх педагогів: когнітивно-потребовий (потреба в лідерстві, усвідомлення значущості сформованої лідерської компетентності для майбутньої професії, умотивованість щодо високих професійних досягнень, бажання досягати поставлених цілей, прагнення формувати та вдосконалювати лідерську компетентність через набуття теоретичних загальнонаукових, психолого-педагогічних знань, необхідних для розвитку лідерського потенціалу), професійно-діяльнісний (сформованість організаційних і комунікативних умінь та навичок, необхідних для здійснення ефективної лідерської діяльності, що забезпечують здатність здобувачів працювати в команді, застосовувати отримані знання в процесі професійно-педагогічної практики), та особистісно-рефлексивний (розвиток лідерських рис та якостей, необхідних для успішної реалізації освітньої діяльності, усвідомлення механізмів власної лідерської діяльності та оцінка власного лідерського потенціалу). Наголошено, що визначені критерії характеризуються такими показниками: усвідомлення лідерства як цінності, бажання успішно реалізувати себе в професії та житті, якість знань, необхідних для сформованості лідерської компетентності (повнота, глибина, дієвість); здатність застосовувати на практиці лідерські уміння (комунікативні, організаторські, інтелектуальні, творчі, професійні тощо), здатність до ефективного виконання ролі лідера в професійній діяльності, уміння командної взаємодії; лідерські якості, що виявляються як у контексті фахової роботи, так і поза її межами, здатність до самоаналізу лідерської діяльності, узгодження внутрішньої оцінки себе із зовнішніми вчинками. Виділено три рівні оцінювання сформованості лідерської компетентності майбутніх педагогів за кожним критерієм: високий, середній і низький.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ SOFT SKILLS МАЙБУТНІХ ЕКОНОМІСТІВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ганна Попова — 2025-04-24

У статті проаналізовано навчально-методичне забезпечення процесу формування soft skills майбутніх економістів у закладі вищої освіти. Визначено такі ключові м’які навички, притаманні фахівцю економічної галузі: аналітичне та критичне мислення, лідерство, комунікативні якості, тайм-менеджмент, адаптивність і гнучкість, емоційний інтелект, командна взаємодія.

Зазначено, що в Донбаському державному педагогічному університеті майбутніх економістів готують за освітньою (освітньо-професійною) програмою «Облік і оподаткування», її розробниками є робоча група з науково-педагогічних працівників кафедри управління та адміністрування, стейкголдерів-роботодавців, здобувачів, випускників. Аналіз відповідної програми уможливив констатувати наявність загальних і спеціальних компетентностей та відповідних програмних результатів навчання, що відображають soft skills, в обов’язкових та вибіркових освітніх компонентах, внаслідок вивчення яких вони мають бути сформованими.

Докладне вивчення робочих навчальних програм, низки вибіркових компонентів довело їх значущість щодо формування м’яких навичок майбутніх фахівців-економістів, зважаючи на мету дисциплін та результатів навчання, пропонованих авторами. Відзначено значний внесок у процес формування soft skills майбутніх фахівців економічної галузі навчальної дисципліни широкого вибору «Лідерство та управління кар’єрою», по завершенню вивчення якої здобувачі продемонструють результати навчання, що відображатимуть сформованість м’яких навичок (розуміння концепцій та стилів лідерства; застосовування інструментів самоменеджменту; розробка індивідуальної траєкторії кар’єри; оцінювання власних лідерських компетентностей; побудова ефективних комунікацій; ухвалення зважених кар'єрних рішень; розвиток емоційного інтелекту). Зазначено, що цей підхід до підготовки майбутніх економістів сформує нове покоління компетентних, конкурентоспроможних фахівців, здатних успішно реалізуватися в складних умовах професійній діяльності, досягати особистих цілей, прагнути власного розвитку за допомогою сформованих soft skills у процесі здобуття освіти.

СУТНІСТЬ І СКЛАДНИКИ ЕТИКО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Світлана Саяпіна — 2025-04-24

У статті проаналізовано поняття «правова культура», «етична культура» та «етико-правова культура». Узагальнено погляди вчених, дослідників щодо сутності етико-правової культури та зазначено, що етико-правова культура майбутніх психологів є елементом професійної культури фахівця, органічно входить практично до всіх її компонентів, складає основу ідейно-морального та нормативно-правового підґрунтя структури особистості психолога, визначає його професійну свідомість, спектр моральних почуттів та норм поведінки, професійну та громадянську позицію, громадську свідомість. Наголошено, що етико-правова культура майбутнього психолога – це елемент професійної культури фахівця, що ґрунтується на основних засадах загальної культури народу та характеризується сформованою системою етико-правових знань, умінь, навичок і здібностей, що виявляються в професійно важливих якостях психолога як міжособистісна толерантність, емпатія, імажинативність і рефлективність, порядність, відповідальність, вірність, терплячість, здатність керувати собою, дипломатичність, гуманність, коректність, комунікативність, людяність, принциповість, честь, гідність, совість (сумління), самоконтроль, саморегуляція тощо та досвіду ціннісного ставлення до себе, людей, світу. Виокремлено структурні компоненти етико-правової культури майбутнього психолога: когнітивний (комплекс етико-правових знань, знання основних етико-правових документів, що регламентують професійну діяльність психолога), діяльнісний (емоційний стан (емоції, почуття, переживання), що виражає емоційно-ціннісне ставлення до етики та права, ціннісний показник усвідомленості необхідності етико-правової діяльності, володіння знаннями, досвідом і правами в певній галузі діяльності (нормативні акти, посадова інструкція, етичний кодекс тощо), особистісний (особистісні якості, здібності та ставлення до себе, людей, світу, що відображаються в професійній діяльності, сутнісні сили особистості (під сутнісними силами розуміємо потреби, здібності, інтереси, соціальний досвід особистості, ступінь соціальної активності людини), поведінковий (етико-правова поведінка, навички прийняття етико-правових рішень у професійних та особистісних ситуаціях, захист прав, свобод, інтересів клієнтів) компоненти. Констатовано, що формування етико-правової культури дозволить майбутнім психологам опанувати систему загальнокультурних і професійних цінностей, орієнтуватися в етичних і правових аспектах власної діяльності, брати активну участь у захисті прав, свобод, інтересів клієнтів.

ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ: СОЦІАЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Людмила Цибулько — 2025-04-24

До характерних тенденцій сучасного етапу розвитку світової цивілізації необхідно віднести розвиток технологій, інформатизацію, інтелектуалізацію та глобалізацію економіки, що спричинили суспільні, економічні та політичні перетворення. Дотримуючись цих особливостей, майбутній менеджер освітньої сфери разом із фундаментальними знаннями теорії та практики управління повинен мати високий рівень розвитку інформаційної компетентності, що сприятиме швидкому та кваліфікованому прорахунку варіантів та альтернатив, виконанню аналітичних, прогностичних розрахунків, підготовці управлінських рішень. Метою статті є висвітлення теоретичних засад проблеми формування інформаційно-технологічної компетентності майбутніх менеджерів освіти у процесі професійної підготовки. Зазначено що серед глобальних тенденцій вищої освіти особливого значення набувають такі, як: глобалізація та інтернаціоналізація освіти; упровадження інформаційно-комунікаційних технологій та дистанційна освіта; тому одним зі стратегічних завдань вищої освіти є формування в майбутнього фахівця високого рівня професійної компетентності, адаптованості до швидко мінливих соціальних та економічних умов, до інформаційних навантажень, визначальної ролі у вирішенні цих завдань набуває формування інформаційно-технологічної компетентності майбутнього менеджера освітньої сфери. Зважаючи на те, що до характерних тенденцій сучасного етапу розвитку світової цивілізації належать розвиток технологій, інформатизація інтелектуалізація та глобалізація усіх сфер життя людини і освіти, зокрема, що спричинили суспільні, економічні та політичні перетворення, майбутній менеджер освітньої сфери разом із фундаментальними знаннями теорії та практики управління повинен мати високий рівень розвитку інформаційно-технологічної компетентності, що сприятиме швидкому та кваліфікованому прорахунку варіантів та альтернатив, виконанню аналітичних, прогностичних розрахунків, підготовці управлінських рішень у сфері освіти.

РОЗВИТОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА У НАУКОВОМУ ДОРОБКУ ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВЦІВ

Денис Хренов — 2025-04-24

У статті досліджено поняття «критичне мислення» через його багатогранність, представлену у філософській, науковій, психологічній та педагогічній літературі. Проаналізовано інституційні механізми формування критичного мислення за допомогою методологічного підходу, що враховує ціннісний і функціональний аспекти. Встановлено, що ключову роль у розвитку цієї навички відіграють соціальні інститути, особливо освітні.

Критичне мислення розглядається як система суджень, спрямованих на аналіз явищ, формулювання висновків, оцінювання фактів і встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Особлива увага приділена характеристикам, таким як проникливість, самостійність, гнучкість і стратегічність, а також морально-етичним, соціально-політичним і когнітивним аспектам, що підкреслюють багаторівневість цього феномену.

Серед розглянутих моделей критичного мислення виокремлено підхід, який трактує його як процес оцінювання реальності через систему цінностей та ідеалів для ухвалення оптимальних рішень. Також описано ключові характеристики особистості, яка мислить критично, з акцентом на логіку, аналіз, синтез і інтерпретацію.

У статті наголошується на важливості впровадження педагогічних технологій, зокрема дослідницького навчання, як ефективного інструмента розвитку критичного мислення. Особливий акцент зроблено на ролі викладача у створенні середовища для діалогічності, партнерства та стимулювання творчого підходу здобувачів освіти.

У підсумку дослідження розкриває багатовимірний характер критичного мислення шляхом формулювання авторського визначення досліджуваного феномену.

НАУКОВО-ДОСЛІДНА ІНФРАСТУТУРА АВСТРАЛІЇ ЯК ПІДГРУНТЯ ДЛЯ САМОРОЗВИТКУ ТА ПІДТРИМКИ НАУКОВЦІВ

Ганна Цвєткова — 2025-04-24

Переорієнтація соціально-економічних та ціннісних пріоритетів австралійської системи вищої освіти стимулює університети Австралії до переосмислення підходів, методів, форм викладання, що кардинальним чином впливає на якість вищої освіти, сприяє контекстуалізації матеріалу, головний акцент робить на навичках критичного мислення, емоційного інтелекту, розуміння та прийнятті потреб студентської молоді. В Австралії існує система сприяння дослідженням у вищій освіті (HERP), що підтримує заходи, спрямовані на підвищення важливості австралійських досліджень та підтримку науковців, студентів, сприяє усвідомленню важливості досліджень, їхньої підтримки та подальшого розвитку різноманітних галузей науки. Науково-дослідна структура Австралії ґрунтується та керується Законом про підтримку вищої освіти 2003 року. З’ясовано, що Австралійська рада наукових академій (ACOLA) підтримує п’ять основних академій, що є важливими національними активами, які забезпечують унікальний і цінний внесок у прагнення до досконалості в системі інновацій Австралії та в наданні консультацій уряду з питань національного та міжнародного значення. Така науково-дослідна структура відіграє особливу, роль у сприянні науковим дослідженням в різних галузях знань. Асоційовані члени ACOLA беруть участь у проектах і заходах ради, стипендіати отримують запрошення зробити внесок або взяти участь в експертних робочих групах та обговореннях проблем, що потребують експертних знань. Наукові академії Австралії відіграють особливу роль у сприянні та підтримки наукових досліджень у різноманітних галузях науки. Зроблено висновок, що наукові академії, які підтримує ACOLA, є важливими національними активами, які забезпечують унікальний і цінний внесок у прагнення до досконалості в системі інновацій Австралії та в наданні консультацій уряду з питань національного та міжнародного значення. Вони відіграють особливу роль у сприянні та підтримці наукових досліджень у різноманітних галузях науки. Система вищої освіти Австралії, її стрімка модернізація, інтенсивний розвиток технологій та інновацій може слугувати яскравим прикладом глобальних реформ та переформатування вищої освіти.

ПОЗАНАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

Павло Цись — 2025-04-24

У статті розглянуто теоретичні засади процесу позанавчальної діяльності студентів університету. Автором проведено аналіз наукових студій, у яких досліджувалися різні трактування позанавчальної діяльності, що дозволило виокремити дві спрямованості цієї діяльності: соціальну, що визначається формуванням особистісних якостей, навичок комунікації, міжособистісної взаємодії; та професійну, яка має безпосередній зв’язок зі спеціальністю студента. Підкреслено значення територіального аспекту, який полягає в можливості здійснення позанавчальної діяльності в університетському середовищі, а також поза межами закладу освіти.

Підкреслено, що позанавчальна діяльність може складатися із заходів теоретико-дослідницького характеру, проте не у якості основного виду діяльності, а як підготовчий етап. Автор робить висновок, що аналіз наукових джерел і розв’язання проблемних завдань є більш доречним під час академічного процесу. Щодо позанавчальної діяльності – вона може бути платформою для формування практичних навичок.

Критичний аналіз висновків дослідників, а також надання автором власної інтерпретації позанавчальної діяльності дозволило визначити основні принципи, що характеризують цю діяльність і забезпечують її ефективне застосування. Дослідження продемонструвало фундаментальне значення принципу добровільності, який передбачає самостійний вибір студентом позанавчальної діяльності та місця її проведення. Акцентовано увагу, що саме дотримання принципу добровільності, який також включає консультаційно-супровідну участь керівника, сприяє мотивації студента до виконання позанавчальної діяльності та формуванню принципу самостійності, що забезпечує розвиток навичок самоорганізації та професійної відповідальності.

Автором надано пояснення значущості принципів практичної спрямованості та зв’язку з навчальним процесом, які полягають у необхідності здійснення діяльності, що ґрунтується на спеціалізованій практиці для розвитку професійних компетенцій.

У процесі дослідження виокремлено внутрішні принципи позанавчальної діяльності, серед яких: застосування нових методів, технологічних підходів (інтерактивність і креативність); використання у практиці позанавчальної діяльності знань різних навчальних дисциплін (міждисциплінарність); а також розвиток навичок командної роботи.

РОЛЬ МОЛОДІЖНИХ ПРОГРАМ У ФОРМУВАННІ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРАХ УКРАЇНИ

Ельміра Чепіга — 2025-04-24

Стаття є дослідженням існуючих програм, які використовуються в молодіжних центрах для розвитку лідерських навичок. Саме центри створюють унікальні можливості для молодих людей розвивати свої таланти, розширювати свої знання і навички, а також активно впливати на соціальні процеси, які відбуваються. Вони стали майданчиками для взаємодії молоді із суспільством. У сучасному світі зростає попит на фахівців, які не лише володіють високим рівнем професійної компетентності, а й здатні знайти підхід до аудиторії, керувати командами та надихати інших на досягнення спільних цілей. Уміння приймати обґрунтовані рішення, володіти навичками самоорганізації та вчасно й доречно проявляти лідерські якості дуже важливі для здобувачів вищої освіти. Лідерські навички стають особливо актуальними в умовах сучасних змін, адже вони сприяють забезпеченню якості освітніх організацій, досягненню балансу між гнучкістю та стабільністю, творчістю та результативністю. Лідерські якості є однією з ключових компетенцій, необхідних для успішної професійної діяльності у сучасному світі. На ринку праці відбуваються динамічні зміни, саме тому стають необхідними люди, які здатні забезпечити ефективне управління і комунікацію. Суспільству завжди потрібні люди, які вміють усвідомлено обирати, проявляти ініціативу, приймати рішення, бути впевненими в собі та рішучими – тобто ті, хто володіє необхідними лідерськими якостями. Нині, у зв'язку з повномасштабним вторгненням росії, суспільство зазнає вагомих культурних та політичних змін, а зі змінами в суспільстві змінюється й уявлення про ідеал людини, здатної організовувати ефективну взаємодію та співпрацю. Така людина не лише допомагає долати виклики та адаптуватися до будь-яких викликів. Це сприяє гармонійній реалізації особистості у суспільній діяльності. Саме такі риси й визначають лідера. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває дослідження питань формування лідерської компетентності здобувачів вищої освіти в молодіжних центрах України, які надають платформу для практичного застосування теоретичних знань, сприяють розвитку комунікативних навичок та розвивають вміння працювати в команді.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН У МИКОЛАЇВСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ АГРАРНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Наталія Шарата — 2025-04-24

Військова агресія росії проти України спричинила значні виклики для системи вищої освіти, зокрема суттєві обмеження доступу до навчання. У відповідь на ці труднощі заклади вищої освіти адаптують освітній процес, впроваджуючи інноваційні технології та гнучкі формати навчання. Основна мета таких заходів – забезпечення безперервності освіти та підтримання її якості в умовах воєнного стану. Використання адаптивних підходів дозволяє враховувати потреби кожного здобувача освіти, зберігаючи доступ до знань та освітніх стандартів навіть у складних обставинах.

У статті розглядаються виклики, з якими стикається гуманітарна освіта в сучасних умовах, та аналізуються адаптивні стратегії, спрямовані на збереження якості освіти, підтримку психологічного добробуту здобувачів освіти та ефективність навчання в кризових ситуаціях.

Вивчення гуманітарних наук відіграє ключову роль у формуванні стійкого зв’язку особистості з власною культурою, що є надзвичайно важливим для українського суспільства в умовах збереження національної ідентичності. У сучасному світі, який характеризується технократичними й глобалізаційними процесами, гуманітарна освіта виконує не лише освітню, а й соціокультурну функцію. Вона сприяє формуванню ціннісних орієнтирів, розвитку критичного мислення та усвідомленню історичної спадкоємності. Ефективне виконання цих завдань можливе лише за умови якісної організації освітнього процесу, що відповідає сучасним викликам і потребам суспільства.

У сучасних умовах збереження гуманітарної складової в освіті набуває особливої значущості, оскільки гуманітарні знання та мислення сприяють формуванню культурної особистості та визначають гуманістичні аспекти людського буття. З урахуванням історико-культурних особливостей розвитку української освіти важливо досліджувати вплив глобальних змін на освітню систему. Це стосується не лише трансформації освітніх підходів, але й виховних процесів, що відіграють ключову роль у становленні особистості та підготовці майбутніх поколінь до викликів сучасного світу.

ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ОСВІТИ ДО УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА

Георгій Яковенко — 2025-04-24

У статті розкрито актуальність дослідження формування готовності майбутніх магістрів освіти до управлінської діяльності, що зумовлена викликами сучасної системи освіти, яка вимагає висококваліфікованих управлінців, здатних до стратегічного планування, впровадження інновацій і цифровізації. Реформи освіти, децентралізація управління, глобалізація та зростання конкуренції серед освітніх закладів визначають важливість розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів. Законодавчі акти України та стратегічні документи наголошують на необхідності підготовки фахівців, які відповідатимуть національним і міжнародним стандартам у сфері освіти.

Проведений аналіз наукових публікацій дозволив виявити різні підходи до дослідження феномену готовності до управлінської діяльності. Виокремлено ключові компоненти готовності: мотиваційний, операційний, емоційно-вольовий та рефлексивний, що утворюють цілісну систему. Акцентовано, що у більшості досліджень, готовність до управлінської діяльності розглядається як динамічне поєднання знань, навичок і особистісних якостей, необхідних для ефективної діяльності в освіті.

Досягнуто мету дослідження, зокрема на підставі узагальнених підходів до визначення готовності, запропоновано власне трактування терміну, як інтегративної властивості особистості, яка поєднує мотиваційно-ціннісні орієнтації, професійні знання, уміння та навички, а також особистісні якості, необхідні для ефективного виконання управлінських функцій у сфері освіти. У статті обґрунтовано структуру досліджуваного феномену як сукупність мотиваційно-ціннісного, когнітивного, діяльнісного та особистісного компонентів.

Отримані результати сприяють удосконаленню підготовки магістрів освіти, підвищенню якості управління освітніми закладами та їх адаптації до сучасних викликів і стандартів.

СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДЛЯ РОБОТИ З ОСОБАМИ ПОХИЛОГО ВІКУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Олександр Кузнецов — 2025-04-24

Стаття присвячена дослідженню особливостей професійної підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку в педагогічних ЗВО. Автор аналізує актуальність цієї проблеми в контексті соціально-економічних викликів, демографічних змін та цифровізації суспільства. Підготовка висококваліфікованих соціальних працівників є важливим елементом забезпечення соціальної безпеки держави, особливо в умовах складного соціально-економічного становища. У роботі розглядається нормативно-правове забезпечення підготовки фахівців із соціальної роботи, зокрема стандарти вищої освіти за спеціальністю 231 «Соціальна робота». Виділяються основні напрями професійної підготовки, які передбачають формування загальнопрофесійних і спеціалізованих компетентностей. Автор аналізує освітньо-професійну програму «Соціальна робота» ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», де навчання здійснюється на основі мотивації до професійного самовдосконалення, пошуку інноваційних підходів до реалізації соціальної підтримки, адаптації зарубіжного досвіду тощо. Окрема увага приділена курсу «Соціальна геронтологія», успішне завершення якого дає змогу студентам глибше зрозуміти особливості старіння, психосоціальні аспекти життя літніх людей та форми надання соціальної підтримки. У статті запропоновано шляхи вдосконалення освітнього процесу, серед яких: розширення змісту дисциплін, спрямованих на вивчення психологічних і соціальних аспектів старіння, використання інтерактивних методів навчання, опанування цифрових технологій, набуття практичного досвіду в територіальних центрах соціальних служб. Зауважено, що підготовка майбутніх фахівців має здійснюватися на засадах індивідуального підходу до роботи з клієнтами, що передбачає врахування їхніх фізіологічних, психологічних і соціокультурних особливостей. Зроблено висновок, що якісна підготовка соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку сприятиме їхній соціальній адаптації та підвищенню рівня життя. Подальші дослідження можуть зосереджуватися на впровадженні концепції активного довголіття в систему соціальної роботи та розвитку інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх фахівців.

КРАЄЗНАВСТВО ЯК ОСНОВА ДЛЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

Ірина Ніконова — 2025-04-24

У статті розглянуто проблему розвитку шкільного краєзнавства як важливого фактора соціалізації особистості учня. На основі аналізу науково-педагогічної літератури, нормативно-правових актів в галузі освіти встановлено, що вивчення локальної історії та культури не лише формує в учнів особистий зв’язок із рідним краєм, а й розширює їхнє розуміння світу, сприяючи успішній соціалізації, розкриваючи ключові компетентності здобувачів освіти, як-от: громадянська, соціальна, культурна, інформаційно-комунікаційна та навчальна. Проаналізовано вплив краєзнавства на формування національної ідентичності, громадянської позиції, ціннісних орієнтацій, підвищення морально-психологічної стійкості та соціальної компетентності особистості, які вкрай необхідні для успішної інтеграції в сучасне суспільство. Наголошено, що шкільні роки для учнів є не лише підготовкою до життя, а важливим життєвим етапом, насиченим соціальною та пізнавальною діяльністю. Акцентовано увагу на важливості потенціалу краєзнавства у вихованні патріотизму, любові до рідного краю та відповідальності за його майбутнє. Констатовано позитивний вплив ролі шкільного краєзнавства в розвитку гуманістичних цінностей учнів у процесі позакласної роботи. Визначено, що масове залучення здобувачів освіти до краєзнавчої діяльності у вільний від уроків час надає змогу певною мірою уникнути небезпеки деформації особистості учня. Окреслено перспективи подальших наукових пошуків у вивченні можливостей шкільного краєзнавства для розвитку соціальних компетентностей; впливу краєзнавства на формування громадянської ідентичності; вивченні міждисциплінарних зв’язків краєзнавства; впливу краєзнавства на професійне самовизначення учнів.

РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX – НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Ярослав Бражко — 2025-04-24

У статті розглянуто проблему становлення та розвитку педагогічної освіти на території Лівобережної України в другій половині XIX – на початку XX століття. Визначено соціально-економічні чинники, що мали вплив на освітній процес на території Лівобережної України, а також розкрито роль державних реформ у формуванні системи підготовки педагогічних кадрів, які стали основою для створення нових освітніх установ та вдосконалення навчальних програм. Висвітлено становлення вчительських семінарій, педагогічних інститутів, університетів та інших закладів підготовки педагогічних кадрів. Розглянуто процес відкриття жіночих курсів та розширення можливостей для отримання педагогічної освіти жінками, що стало важливим кроком у демократизації освіти та забезпеченні гендерної рівності в професійній сфері. Акцентовано увагу на гуманітарній складовій освіти, розвитку педагогічної етики, методичної компетентності та педагогічної майстерності майбутніх викладачів. Розглянуто основні виклики, із якими стикалася система педагогічної освіти в зазначений період, зокрема нестачу кваліфікованих кадрів, матеріальне забезпечення закладів, а також вплив соціальних змін на розвиток освітньої сфери. Визначено ключові тенденції розвитку педагогічної освіти та її значення для становлення професійної спільноти викладачів у Лівобережній Україні. Значну увагу приділлено дослідженню впливу освітніх реформ на рівень підготовки педагогічних кадрів та підвищення їхньої професійної кваліфікації. Проаналізовано методичні підходи, що використовувалися в педагогічній освіті досліджуваного періоду, та їхній вплив на якість підготовки майбутніх учителів. Розглянуто роль позашкільної підготовки кадрів, яка сприяла вдосконаленню професійних навичок учителів та поширенню передових педагогічних практик.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ У ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ ТА СПОРТИВНО-МАСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Олексій Качан — 2025-04-24

У статті розглядаються соціально-педагогічні умови та їх впровадження у процес соціалізації учнів закладів загальної середньої освіти через фізкультурно-оздоровчу та спортивно-масову діяльність. Метою дослідження є обґрунтування та розробка методик, що сприяють розвитку соціальних навичок, емоційної стійкості та інтеграції учнів у соціальне середовище. Зроблено теоретичний аналіз поняття "соціалізація" в освітньому процесі, зокрема з використанням фізкультурно-оздоровчих і спортивно-масових методів.

Стаття присвячена аналізу соціально-педагогічних умов і їх впровадженню у процес соціалізації учнів загальноосвітніх закладів через фізкультурно-оздоровчу та спортивно-масову діяльність. У дослідженні зосереджено увагу на теоретичному обґрунтуванні важливості фізичної активності для розвитку соціальних навичок учнів, емоційної стійкості, а також їх адаптації в соціальному середовищі. Визначено роль фізкультурно-оздоровчих та спортивно-масових методів у формуванні основних соціальних компетенцій, таких як комунікація, співпраця, відповідальність та лідерські якості.

Автори статті обґрунтовують необхідність інтеграції фізкультурно-оздоровчої діяльності в освітній процес, підкреслюючи, що вона є важливим компонентом не лише фізичного розвитку учнів, а й їх соціалізації. Вивчено сучасні наукові підходи до визначення поняття "соціалізація" у контексті освітнього процесу, а також проаналізовано існуючі методики фізичного виховання, які сприяють розвитку соціальних навичок учнів. Розглянуто підходи до формування соціально-педагогічних умов, які забезпечують ефективну соціалізацію учнів через фізкультурно-оздоровчу діяльність.

У статті також представлені результати експериментального дослідження, яке було спрямоване на оцінку ефективності запропонованих методик у розвитку соціальних навичок учнів. Оцінка ефективності цих підходів показала позитивні результати, що підтверджує можливість їх застосування в навчальних закладах для підвищення ефективності соціалізації учнів.

Особливу увагу приділено розробці інтерактивних методів та підходів до фізкультурно-оздоровчої роботи, орієнтованих на розвиток важливих соціальних компетенцій у школярів. Завдяки таким методикам учні можуть покращити свої комунікативні навички, розвинути здатність до співпраці, стати більш відповідальними, а також проявити лідерські якості. Практичні рекомендації, запропоновані в статті, дозволяють покращити якість фізкультурно-оздоровчої роботи та забезпечити ефективну соціалізацію учнів у школах.

Це дослідження є важливим внеском у розвиток теоретичних та практичних аспектів фізичного виховання та соціалізації учнів в умовах сучасної освіти. Розроблені методики можуть бути корисними для педагогів і практиків, які займаються фізичним вихованням та соціалізацією учнів, а також для вдосконалення педагогічного процесу в освітніх закладах. Оцінено сучасний стан соціалізації учнів у закладах загальної середньої освіти, визначено ключові соціально-педагогічні умови для успішної соціалізації та розроблено рекомендації для підвищення ефективності фізкультурно-оздоровчої роботи. Проведене експериментальне дослідження підтвердило ефективність запропонованих підходів у розвитку соціальних навичок учнів, що сприяють їх успішній інтеграції в соціальне середовище.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДИТИНИ-СИРОТИ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВІЙНОЮ В УКРАЇНІ

Світлана Курінна — 2025-04-24

Дана стаття висвітлює сутність самої системи соціально-педагогічної підтримки дітей в Україні. Достатньо грунтовно розкрито актуальність нагальної проблеми, визначено умови реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей, наголошено на тих негативних наслідках сирітства, які несе війна.

З’ясовано проблеми, які виникають на рівні державних і громадських установ щодо усиновлення дітей-сиріт. Проаналізовано дані Національної соціальної сервісної служби України, громадських і волонтерських організацій щодо складнощів, з якими стикаються прийомні батьки в період усиновлення.

Розкрито філософію партнерства держави, сім’ї та дитинства, про яку йшлося вище, необхідність її практичного втілення в діяльність соціальних служб, як державного й суспільного інституту соціально-педагогічної підтримки дітей-сиріт. Обгрунтовано особливі вимоги до соціального працівника, як суб’єкта соціально-психологічної роботи із дитиною-сиротою.

Порівняно функції соціальних працівників, які відображають закономірності соціально-педагогічної волонтерської служби у вирішенні проблем українських дітей.

Дослідження соціально-психологічної підтримки дітей сиріт у період війни висвітлило необхідність зміни підходу до усиновлення та популяризації усиновлення та опікунства.

Пріоритетом має бути думка про те, як допомогти дитині та забезпечити всі можливості для її повноцінного розвитку і соціалізації.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

Ярослав Співак — 2025-04-24

Стаття присвячена одній з актуальних проблем формування у майбутніх соціальних працівників професійного іміджу. У статті розкрито зміст поняття «професійний імідж майбутнього соціального працівника». Професійний імідж майбутнього соціального працівника розглядаємо як цілеспрямовано сформований образ особистості, що склався у масовій свідомості, який наділений реальними та ідеальними рисами та властивостями, покликаний чинити вплив на свідомість, світогляд громадян й зумовлювати їх поведінку. Встановлено, що професійний імідж визначається рівнем розвитку об'єктивних (статусних та стильових) та суб'єктивних (професійно-позиційних) характеристик, що складають у сукупності цілісний імідж соціального працівника та виконує функцію забезпечення позитивного сприйняття його особистості колегами та отримувачами соціальних послуг як працівника-професіонала. Заначено, що професійний імідж забезпечує успіх діяльності, оскільки у процесі діяльності об'єкт взаємодіє з іншими соціальними суб'єктами, впливає на окремих людей та цілі групи, тобто він завжди соціально активний.

Відмічено, що професійна підготовка соціального працівника в Україні відбувається з урахуванням прийнятих стандартів підготовки та кваліфікаційних характеристик професіограми соціального працівника, загальних вимог до змісту підготовки та пріоритетів підготовки фахівців соціальної сфери. З’ясовано, що формування професійного іміджу майбутніх соціальних працівників ґрунтується на основних положеннях компетентнісного, особистісно-орієнтованого, аксіологічного та середовищного підходів. Зазначено, що управління процесом формування професійного іміджу у майбутніх соціальних працівників проходить опосередковано через спеціально організоване освітнє середовище, зокрема, освітнє середовище закладу вищої освіти. Констатовано, що позитивний імідж соціального працівника як особливий особистісний інструментарій сприяє встановленню контактів із суб’єктами взаємодії, тим самим перетворюючи цей процес на більш ефективний.

СТРАТЕГІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ КОНСТРУКТИВНО- БУДІВЕЛЬНИХ ІГОР ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Софія Довбня — 2025-04-24

У статті подано сутність поняття «стратегії педагогічного супроводу конструктивно-будівельних дітей дошкільного віку» з врахуванням змісту та технології його реалізації у відповідному ігровому середовищі в умовах закладу дошкільної освіти та як вияв ставлення до них не лише як до об’єктів засвоєння знань та вмінь, а й як до суб’єктів спілкування, співпраці, дружної життєдіяльності, що забезпечить розширення ступенів їх свободи, надання права на власний вибір у створені моделі конструкції (Карасьова, 2008).

З’ясовано поняття «конструктивно-будівельні ігри» як ігри із сюжетом і ролями, в яких відтворюється будівництво, споруджуються будівлі з різноманітних конструкторів, спеціальних будівельних та природних матеріалів (глина, пісок, камінці тощо). Розглянуто зміст конструкторсько-будівельних ігор з врахуванням вікових особливостей та домінування особистісних інтересів дитини дошкільного віку у емоційному забарвлені та педагогічно-доцільній організації.

Проаналізований зміст конструктивно-будівельних ігор дітей дошкільного віку у відповідному ігровому середовищі закладу дошкільної освіти в умовах поєднання інтелектуальної, практичної та дизайнерської діяльності для відновлення розвитку гри цього виду та у суб’єкт-суб’єктній взаємодії «дитина-педагог» зосередження на індивідуальній траєкторії її розвитку, виховання та навчання, розширення життєвого шляху та саморозвитку, уваги до системи цінностей та інтересів задля формування в них основ життєвої компетентності.

Виокремлено значення, заснованих на дизайні конструкторсько-будівельних ігор дітей дошкільного віку, що поєднують науку з технікою, розвивають у дітей інтерес до будівництва, формують основи художньо-конструкторських умінь та уявлення про процес зведення та готові споруди, стимулюють їх до розуміння та пояснення фактів та події навколо них за допомогою власної інформації та пояснень. У дизайнерській діяльності в конструкторсько-будівельних іграх в емоційно-підтримуючій атмосфері успіху педагогом дитина дошкільного віку виконує дії з наочно-просторового моделювання та перетворення об’єктів та матеріалів у естетично вживані вироби для подальшої самостійної ігрової діяльності з пошуком альтернативних рішень в умовах поєднання протилежностей.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Аліна Клебанівська — 2025-04-24

В статті розглядається проблема формування еколого-валеологічної культури дошкільників у сучасному освітньому просторі, що є особливо актуальним у контексті соціокультурних змін, зростання рівня стресових факторів та екологічних викликів. Зазначено, що сучасне суспільство характеризується високим темпом життя, збільшенням стресових факторів та екологічними викликами. Саме ці умови вимагають від освітніх закладів не лише передачі академічних знань, але й виховання здоров’я як базової цінності, коли еколого-валеологічне виховання стає запорукою стійкості особистості, її здатності до адаптації та саморозвитку. Освітні установи мають стати майданчиками для формування здорового способу життя через інтеграцію сучасних педагогічних технологій, методів активного навчання, профілактичних заходів та практичних тренінгів. Визначено етапи процесу формування еколого-валеологічної культури майбутніх вихователів, зокрема: засвоєння теоретичних знань – вивчення основ екології, валеології, фізіології, психології здоров’я; формування мотивації – створення позитивного ставлення до здорового способу життя; практичне закріплення навичок – впровадження активних форм навчання, участь у спортивних та оздоровчих заходах; рефлексія та саморозвиток – аналіз власних звичок, визначення шляхів їх покращення. Надають практичні рекомендації щодо ефективності формування еколого-валеологічної культури майбутніх вихователів, які містять застосування інноваційних технологій, створення здоров’язберігаючого середовища, соціально-педагогічне партнерство, розвиток педагогічного потенціалу. Робиться висновок, що формування еколого-валеологічної культури є важливою складовою підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти. Впровадження комплексних освітніх програм, інтерактивних методик та активної участі студентів у процесі навчання сприятиме формуванню свідомого ставлення до здоров’я. Еколого-валеологічна культури в освітньому просторі є невід’ємною умовою для підвищення якості життя та розвитку майбутніх спеціалістів дошкільної освіти. Інтеграція сучасних педагогічних технологій, активних форм навчання та створення здоров’язберігаючого середовища дозволить забезпечити гармонійний розвиток особистості.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ НЕЙРО-КІНЕЗІОЛОГІЧНОЇ ГІМНАСТИКИ У ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ НА ЗАНЯТТЯХ З КОРЕКЦІЇ ДИСГРАФІЇ ОБУМОВЛЕНОЇ НЕРІЗКО ВИРАЖЕНИМ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИТКОМ МОВЛЕННЯ

Сабіна Іванчук — 2025-04-24

Стаття присвячена дослідженню особливостей використання нейро-кінезіологічної гімнастики на заняттях з корекції дисграфії у здобувачів початкової освіти з нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення. У роботі розглядається вплив нейро-кінезіологічних вправ на розвиток пізнавальних і моторних функцій дітей, зокрема на покращення координації рухів, міжпівкульної взаємодії, уваги та здатності до навчання.

Мета статті полягає в розкритті можливостей використання нейро-кінезіологічної гімнастики у подоланні дисграфії у здобувачів початкової освіти з нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення відповідно порушеного або дефіцитарного нейропсихологічного механізму, що лежить в основі навички писемного мовлення.

Наголошено, що для ефективного навчання дітей молодшого шкільного віку важливо забезпечити злагоджену роботу обох півкуль мозку та розвинути міжпівкульну взаємодію. У статті представлені приклади вправ, що сприяють активізації нейропсихологічних процесів, зокрема «Марш», «Млин», «Робот», «Оптимізатор», «Руки-ноги», «Окорухи», «Парад». Зазначено, що ці вправи не потребують спеціальної фізичної підготовки дітей і можуть бути виконані в умовах навчального процесу. Для їх виконання пропонується використовувати різноманітне обладнання, таке як резинки, масажні килимки, Су-джок, набори камінців «Марблс», нейроплигалку, балансири (ручний, ножний), кінезіологічну доріжку, долоні та стопи з шипами, кульки і кільця голчасті, масажні м’ячі та кульки. Ці інструменти допомагають активізувати нервову систему, покращують координацію рухів, стимулюють розвиток міжпівкульної взаємодії та сприяють комплексному розвитку дитини.

Зроблено висновок, що регулярне використання таких вправ та інструментів забезпечує покращення просторових уявлень, розвитку усвідомлення схеми тіла та підвищення когнітивних функцій, що є важливими етапами у корекції проблем письма у дітей з дисграфією.