Гуманізація навчально-виховного процесу

ПЕДАГОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

2026-03-05T15:19:54+02:00

У статті підкреслено, що дистанційне навчання є альтернативою традиційному, яке покликане осучаснити педагогічну теорію та практику, забезпечити подальший розвиток системи педагогічної освіти в напрямку надання їй рис відкритої освіти, широку доступність освіти, безперервний освітній процес, підвищити якість навчання, упровадити систему навчання протягом усього життя. Узагальнено проблеми та труднощі, з якими стикаються заклади вищої освіти, запроваджуючи дистанційне навчання. Зауважено, що дистанційна освіта має багато переваг, що робить її актуальною, доступною та відкритою. Характерними її рисами є гнучкість, паралельність, об’ємність, рентабельність, технологічність, соціальна асинхронність, індивідуальність, інтернаціональність, нова роль викладача-фасилітатора. Акцентовано, що викладачі-науковці, викладачі-практики, розуміючи важливість, актуальність відкритого навчання, гостру необхідність підвищення якості освіти, досліджують, розробляють, упроваджують різноманітні підходи, чинники, критерії, принципи дистанційного навчання, які в навчальній практиці знаходять своє відтворення у вигляді правил, розробляють форми, методи, допомагають реалізувати мету й завдання навчання та сприяють уникненню проблем і труднощів під час його запровадження, впливають на його якість. Визначено педагогічні принципи забезпечення якості дистанційного навчання в закладах вищої освіти: гуманістичність, доступність, відкритість й об’єктивність, зв'язок теорії з практикою, вибір змісту освіти, наочність, науковість, послідовність, паралельність, відкритість інформаційно-комунікативного простору, відкритість та гнучкість освітнього процесу, діяльність, зручність, мобільність, індивідуалізація, самостійність, довіра, особистісно-орієнтована взаємодія, педагогічна доцільність застосування інтерактивних технологій, пріоритет стандартизації освітнього процесу, регламентування процесу набуття новітніх знань і навичок професійної діяльності, стартових знань, дружнього середовища між учасниками освітньої діяльності, гейміфікація.

МОЛОДІЖНІ ЦЕНТРИ ЯК ІНСТИТУЦІЇ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

2026-03-05T15:25:23+02:00

Представлена стаття зосереджена на аналізі молодіжних центрів як ключових інституцій, що забезпечують формування громадянської компетентності студентської молоді в умовах сучасних соціокультурних трансформацій. Актуальність дослідження зумовлена зростанням потреби у створенні безпечних, інклюзивних і розвиткових просторів, де молодь може набувати досвіду демократичної участі, соціальної відповідальності та активного громадянства. Молодіжні центри розглядаються авторами як багатофункціональні платформи, що поєднують освітні, волонтерські, культурні та комунікативні практики, спрямовані на розвиток критичного мислення, лідерських якостей, соціальної активності та здатності до конструктивної взаємодії в громаді.

У межах дослідження проаналізовано структурні та функціональні особливості молодіжних центрів, їхній вплив на формування громадянської компетентності, а також чинники, що визначають ефективність їхньої діяльності. Особливу увагу приділено взаємозв’язку між участю студентської молоді в діяльності центрів та розвитком таких компонентів громадянської компетентності, як правосвідомість, соціальна відповідальність, уміння працювати в команді, здатність до ініціювання соціальних змін.

Висвітлено роль партнерства між молодіжними центрами, закладами освіти, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, що підсилюють можливості молоді щодо участі в суспільному житті. Результати дослідження підтверджують, що системна діяльність молодіжних центрів сприяє підвищенню рівня громадянської активності, формуванню демократичних цінностей і розвитку компетентностей, необхідних для відповідальної участі в житті громади.

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

2026-03-05T15:45:45+02:00

У статті розглянуто методи інтерактивного навчання та підкреслено, що вони стимулюють інтерес, мотивують здобувачів до активної освітньої діяльності, сприяють формуванню позитивної Я-концепції та росту впевненості у власні сили, розвитку організаторських і комунікативних здібностей, здатності слухати інших, поважати альтернативну думку, уникати конфліктів, знаходити компроміси, прагнути діалогу, будувати конструктивні відносини в групі, розвивати критичне мислення, також сприяють креативності, самостійності, активності, умінню брати на себе відповідальність, що формує лідерські компетентності й подальшу професійну самореалізацію. Виокремлено ефективні методи інтерактивного навчання, що сприяють формуванню лідерської компетентності: метод «мозкової атаки», «круглий стіл», групова та панельна дискусія, бліц-опитування (інтерактивна гра «Мікрофон» тощо), ситуаційний аналіз (ситуації-ілюстрації, ситуації-оцінки й ситуації-вправи, аналіз конкретних ситуацій, навчально-творчі задачі, проєктування нестандартних віртуальних ситуацій, освітні проєкти, інтервізії, метод «Дельфі», кейс-метод, метод «кейс-стаді», метод «інциденту», кoлeктивне розв’язання творчих зaвдaнь, ділові та рольові ігри, інтелект-карти, тренінги, скрайбінг, воркшоп, метод сторителінг, метод «Six Thinking Hats» (шість капелюхів мислення), Світове кафе (The World Cafе) тощо. Представлено метод інтерактивного навчання – онлайн-воркшоп «Стратегічне лідерство», що сприяв отриманню знань про сутність феномену лідерства в освітньому просторі, про актуальні проблем і вимоги до сучасного лідера в освітній організації, методи виявлення власного лідерського потенціалу, про оволодіння навичками переконування, уміннями організації командної роботи, ефективної взаємодії із соціальним оточенням тощо, а отже, сприяв формуванню лідерської компетентності.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ НАПРЯМ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

2026-03-05T15:52:16+02:00

У статті розглянуто процес цифрової трансформації освіти в Україні як ключовий напрям модернізації освітньої системи та складову євроінтеграційного розвитку держави. На основі аналізу міжнародних і національних нормативно-правових документів - Плану дій цифрової освіти 2021–2027, Закону про штучний інтелект (AI Act), Керівництва UNESCO щодо використання генеративного ШІ в освіті та дослідженнях - визначено концептуальні засади, напрями та пріоритети цифровізації освіти. Підкреслено, що цифрова трансформація передбачає комплексне впровадження технологій штучного інтелекту, віртуальної й доповненої реальності, блокчейну, аналітики даних, мобільного навчання, масових відкритих онлайн-курсів (МООС) та освітніх онлайн-платформ, які суттєво змінюють зміст і філософію сучасної вищої освіти.

У дослідженні використано пошуково-бібліографічний, теоретико-узагальнювальний та описово-аналітичний методи для виявлення узгодженості державної політики України з глобальними тенденціями цифровізації освіти. Особлива увага приділяється ролі Міністерства цифрової трансформації України та його ініціативам - Всеукраїнській школі онлайн, впровадженню SELFIE, електронного документообігу, - які сприяли формуванню національної цифрової екосистеми в освіті. Розкрито вплив воєнного стану на забезпечення безперервності освітнього процесу та підвищення його стійкості, наголошено на важливості цифрових технологій для доступності, інклюзивності та якості освіти.

Зроблено висновок, що цифрова трансформація є не лише технологічною інновацією, а й парадигмальною зміною в освітній філософії, що орієнтована на людину, компетентність та адаптивність. Поряд із перевагами, процес супроводжується низкою викликів - технічних, інфраструктурних, етичних та організаційних. Успішне впровадження цифрових технологій у систему вищої освіти України сприятиме підвищенню її міжнародної конкурентоспроможності та інтеграції в глобальний цифровий освітній і науковий простір.

СУПРОВОДЖУВАЛЬНИЙ СТИЛЬ У ФОРМУВАННІ ЛІДЕРСЬКОГО ПРОТЕНЦІАЛУ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

2026-03-05T15:56:41+02:00

У статті доведено актуальність проблеми формування лідерського потенціалу майбутніх педагогів, яка зумовлена політичними, економічними, соціально-культурними перетвореннями в суспільстві й освітній галузі, можливістю застосовування ідей та надбань супроводжувального концептуального підходу – сутнісного ядра гуманістичної парадигми. На основі теоретичних розвідок і власних роздумів схарактеризовано дефінітивний ряд робочих понять: потенціал, особистісний і суб’єктний потенціал, лідерський потенціал. Лідерський потенціал майбутнього педагога визначено як якісну характеристику особистості, яка досягає такого рівня згенерованості всіх його компонентів, що обумовлює ефективний вплив лідера на членів команди у процесі гнучкого та оперативного вирішення завдань у різних сферах професійної діяльності у контексті вертикально-горизонтальної розвивальної взаємодії усіх суб’єктів. У складі лідерського потенціалу виокремлено такі компоненти: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий, діяльнісно-інтсрументальний та рефлексивно-оцінювальний. Уточнено сутність понять «супровід», «педагогічний супровід», «стиль». Супроводжувальний стиль у формуванні лідерського потенціалу майбутнього педагога визначено як домінування таких форм, методів, технологій освітнього процесу, що відповідають логіці ефективного стимулювання наявних і прихованих лідерських можливостей (здібностей) кожного здобувача у параметрах залучення, співучасті і партнерства, спілкування і взаємодії у різних формах навчання та лідерської практики. Відзначено його найбільш сутнісні риси (творчий, емоційно-ціннісний, інтерактивний, персоналізований характер). Звернено увагу на значущість, креативні можливості і когерентність інноваційних технологій у формуванні лідерського потенціалу здобувачів педагогічного фаху. Накреслено подальші кроки у вивченні обговорюваної проблеми.

ОСОБЛИВОСТІ МОВНОГО АНАЛІЗУ ТЕКСТУ В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ ОСВІТИ

2026-03-05T16:00:18+02:00

Стаття мала на меті розкрити основні принципі технологій мовного аналізу тексту для досягнення певного стилістичного чи комунікативного ефекту. Окреслено найактуальніші технології опрацювання тексту, що охоплюють такі сучасні підходи та виклики, як: розвиток критичного мислення та медіаграмотності; визначено основні принципи методики опрацювання тексту, зокрема комунікативно-діяльнісний підхід; особистісно зорієнтоване навчання; системність та послідовність; емоційність навчання; поєднання різних видів мовленнєвої діяльності (читання, слухання, говоріння, письмо).

Розкрито, що аналіз тексту вимагає не лише запам’ятовування, а й осмислення. Учні вчаться ставити питання до тексту, виявляти причинно-наслідкові зв’язки, аналізувати аргументи та доходити власних висновків. Це формує критичне мислення, що є основою для прийняття обґрунтованих рішень у будь-якій царині життя. Сформовано власний стиль та ефективну комунікацію. Це покращує написання есе, доповідей, презентацій та сприяє розвитку навичок публічних виступів. Підготовлено до викликів сучасного ринку праці, бо на сучасному ринку праці високо цінуються фахівці, які вміють чітко формулювати свої думки, аналізувати великі обсяги інформації та ефективно комунікувати. Зазначено, що глибокий аналіз тексту художньої літератури дозволяє учням краще розуміти мотиви та емоції персонажів, занурюватися в різні культурні контексти, розвивати емпатію та культурний інтелект. Наголошено на вмінні учнів застосовувати отримані знання для створення власного «продукту»: написання анотації, відгуку, рецензії; створення цитатних характеристик персонажів; написання есе, мінітвору-роздуму за проблемним питанням твору; створення ілюстрацій до твору, буктрейлерів; інсценування окремих епізодів; написання продовження твору, зміни фіналу; створення сенканів, гронування, ментальних карт за твором; усного продукування тексту, відповідей на розгорнуті запитання, усних творів-роздумів, дискусій.

Мовний аналіз уможливлює критично оцінювати джерела, розрізняти факти від суджень, виявляти маніпулятивні техніки та розуміти приховані сенси.

ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНА ПОВЕДІНКА ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2026-03-05T16:09:01+02:00

У статті здійснено теоретичне обґрунтування та експериментальну перевірку ефективності формування здоров’язбережувальної поведінки як ключової складової професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Акцентовано увагу на необхідності переходу від фрагментарного засвоєння знань про здоров’я до цілісного формування здоров’язбережувальної поведінки як особистісно значущої та професійно обумовленої якості майбутнього фахівця.

Здійснено аналіз сучасних наукових джерел з проблем здоров’язбереження, компетентнісного підходу в педагогічній освіті, використання інтерактивних та цифрових технологій у підготовці майбутніх учителів фізичної культури. Уточнено зміст поняття «здоров’язбережувальна поведінка», яке розглядається як система усвідомлених дій, установок, звичок і життєвих стратегій особистості, спрямованих на збереження, зміцнення та відновлення фізичного, психічного і соціального здоров’я. Визначено структурні компоненти здоров’язбережувальної поведінки: когнітивний, мотиваційно-ціннісний, діяльнісний та рефлексивний.

У роботі представлено авторську комплексну методику формування здоров’язбережувальної поведінки бакалаврів спеціальності 014.11 «Середня освіта (Фізична культура)», що інтегрує теоретичні заняття з основ здоров’язбереження, систематичні практичні тренування, інтерактивні командні челленджі, цифровий моніторинг показників фізичної активності, сну та харчування за допомогою мобільних додатків, а також відеоаналіз техніки виконання фізичних вправ. Описано організацію педагогічного експерименту, який проводився протягом восьми тижнів за участю студентів третього курсу та передбачав порівняння результатів експериментальної й контрольної груп.

Результати педагогічного експерименту засвідчили статистично значуще підвищення рівня знань про здоров’язбережувальну поведінку, зростання мотивації до здорового способу життя, збільшення частоти фізичної активності, покращення навичок самоконтролю, командної взаємодії та якості виконання фізичних вправ у студентів експериментальної групи. Доведено ефективність комплексного педагогічного підходу та доцільність його впровадження у процес професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури.

КРИТЕРІАЛЬНО-РІВНЕВИЙ ПІДХІД ДО ДІАГНОСТИКИ SOFT SKILLS КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

2026-03-05T16:15:28+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми формування та діагностики soft skills компетентностей студентської молоді в умовах сучасної вищої освіти. Акцентовано увагу на тому, що м’які навички є ключовим чинником професійної успішності, соціальної адаптації та особистісного розвитку майбутніх фахівців. Обґрунтовано актуальність упровадження критеріально-рівневого підходу до оцінювання soft skills, який дозволяє комплексно враховувати когнітивні, комунікативні, емоційно-вольові та соціально-поведінкові прояви студентів.

У статті розкрито сутність soft skills як інтегративного утворення, що включає комунікативні здібності, емоційний інтелект, толерантність, лідерські якості, здатність до командної роботи та саморегуляції. Показано, що сформованість цих навичок забезпечує ефективну взаємодію студентів у навчальному та професійному середовищі, сприяє розвитку суб’єктної позиції й відповідальності за власний професійний вибір.

Запропоновано критеріально-рівневу модель діагностики soft skills компетентностей студентської молоді, яка включає змістові критерії, відповідні показники та чотири рівні сформованості. Охарактеризовано базові критерії оцінювання, що дозволяють здійснювати якісний і кількісний аналіз розвитку м’яких навичок. Обґрунтовано доцільність використання комплексу діагностичних методик для вивчення комунікативних умінь, толерантності, лідерських якостей та соціальної взаємодії.

Наголошено, що застосування критеріально-рівневого підходу створює умови для об’єктивної оцінки рівня сформованості soft skills та визначення напрямів їх подальшого розвитку. Показано, що результати діагностики можуть бути використані для проєктування освітніх і тренінгових програм, спрямованих на цілеспрямоване формування м’яких навичок у студентської молоді.

У підсумку підкреслено, що розвиток soft skills компетентностей є важливим ресурсом гуманізації освітнього процесу та підвищення якості професійної підготовки у закладах вищої освіти.

СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА КРЕАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

2026-03-05T16:20:45+02:00

У статті наголошено, що одним із важливих напрямів роботи закладів освіти є формування в учнівської молоді креативної компетентності. Звернено увагу, що креативність є потужним чинником розвитку особистості та формування креативної компетентності й визначає готовність майбутнього педагога змінюватися, творчо діяти та зростати, відмовлятися від стереотипів. Узагальнивши досвід сучасних учених, зазначили, що креативна компетентність майбутнього педагога – це складник професійної компетентності педагога, цілісна, інтегрована, динамічна комбінація креативних знань, умінь, навичок, здібностей, способів мислення та особистісних якостей, що уможливлюють ефективну педагогічну творчість та забезпечують створення нестандартними способами та прийомами нового й унікального в освітній діяльності. Констатовано, що структуру креативної компетентності майбутніх педагогів складають такі компоненти: аксіологічний – передбачає наявність позитивної мотивації, що характеризується інтересами, потребами, установками майбутнього педагога та визначає спрямованість його активності; творчий – передбачає систему знань, що сприяють ефективному виявленню зазначеної компетентності в майбутній професійній діяльності педагога та практичну реалізацію отриманих знань, креативних умінь і навичок, що визначає готовність здобувачів до виявлення творчості під час освітньої діяльності, відображає креативний потенціал майбутнього педагога; оцінний – передбачає об’єктивну оцінку здобувачами своїх креативних якостей, рефлексію здійснюваної творчої освітньої діяльності. Наголошено, що креативна компетентність є інтегральним результатом готовності до креативної професійної діяльності майбутніх педагогів.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ ЗІ СТУДЕНТАМИ В УНІВЕРСИТЕТАХ США

2026-03-05T16:26:35+02:00

У статті зазначено, що у ХХІ столітті місія закладів вищої освіти вийшла за межі лише передачі знань, вона передбачає індивідуалізацію навчального процесу, полягає у створенні студентоцентрованого освітнього середовища, де студенти є активними учасниками освітнього процесу, та спрямовується на формування всебічно розвиненого здобувача, який відповідає сучасним вимогам ринку праці, ефективно працює, адаптується до змін і робить власний внесок у розвиток суспільства. Розглянуто основні позитивні характеристики американської вищої освіти: багатоцільовий і багатофункціональний характер; обов’язкову акредитацію всіх ЗВО; відсутність єдиного програмно-методичного центру; поділ на два типи: багатопрофільні та дослідницькі; поділ на два рівні підготовки: нижчий (ступінь бакалавра) і вищий (ступені магістра та доктора) рівні підготовки; гнучку ступеневу систему; свідомий вибір спеціалізації. Підкреслено, що головною метою аудиторних занять в університетах США наразі є розвиток інтересу здобувачів до дисципліни, ознайомлення з її основними принципами та визначення основних напрямів самостійної роботи, а позааудиторні заняття стали розглядати як основну форму освітнього процесу, у співвідношенні аудиторного та позааудиторного навчання – 1:3. На основі аналізу наукових досліджень американських і вітчизняних учених виокремлено види позааудиторної діяльності університетів США: студентське самоврядування, спортивні організації, академічні та професійні організації, волонтерські та громадські організації, проєктну діяльність, полікультурну діяльність та мистецтво. Наведено приклади позааудиторної діяльності в системі університетської освіти США. Підсумовано, що позитивними рисами позааудиторної діяльності в університетах США є: наявність інформації про напрями позааудиторної роботи у вільному доступі; самостійне підвищення професійного рівня; наявність тьюторів, які скеровують позааудиторну діяльність; можливість створення своєї організації чи клуба залежно від кола інтересів; невідірваність позааудиторної роботи від навчального процесу – доповнення; заповнення вільного часу з користю; створення відкритого освітнього середовища тощо.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТИ

2026-03-06T14:04:28+02:00

Сучасний етап розвитку освіти характеризується інтенсивним впровадженням цифрових технологій, що зумовлює підвищення вимог до інформаційно-технологічної компетентності здобувачів освіти. Одним із ключових напрямів модернізації є створення умов для активного залучення студентів та учнів до інформаційно-технологічної діяльності, що передбачає не лише використання цифрових засобів, а й формування відповідних здібностей: аналітичного мислення, навичок роботи з інформацією, технічної грамотності та креативності.

У статті здійснено аналіз педагогічних умов, які розуміємо як комплекс організаційно-педагогічних, психолого-педагогічних та дидактичних заходів, спрямованих на здійснення зовнішнього та внутрішнього впливу на освітній процес професійної підготовки майбутніх менеджерів освіти.

На основі компетентнісного та системного підходів до формування інформаційно-технологічної компетентності, та провідних принципів, зокрема цілепокладання, системності ,інтеграції та розвитку педагогічними умовами формування інформаційно-технологічної компетентності майбутніх менеджерів освіти визначено такі педагогічні умови, зокрема: розвиток позитивної мотивації та стимулювання пізнавального інтересу до інформаційно-технологічних знань на основі оптимізації викладання фахових і психолого-педагогічних навчальних дисциплін; залучення здобувачів освіти до інформаційно-технологічної діяльності та цілеспрямоване формування до інформаційно-технологічних здібностей засобами інтерактивних технологій; практична спрямованість професійної підготовки майбутніх менеджерів освіти і стимулювання їх творчої активності у процесі формування набуття досвіду вирішення інформаційно-технологічних завдань в інформаційно-освітньому середовищі сучасного закладу освіти.

Зроблено висновок, шо запровадження даних у процес професійної підготовки та майбутніх менеджерів освіти має сприяти підвищенню результатисності формування інформаційно-технологічної компетентності, яка надає можливість майбутнім менеджерам освіти орієнтуватися, шукати необхідну інформацію та вбудувати її у свою систему діяльності, використовувати її для вирішення освітніх, управлінських, дослідницьких проблем за допомогою інформаційно-комунікаційних засобів.

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ В КОНТЕКСТІ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ

2026-03-06T14:10:12+02:00

Сучасні реалії ставлять значно вищі вимоги до рівня професійної компетентності психологів, а також до їхньої правової компетентності. Адже фахівець у цій галузі під час своєї діяльності має спиратися на принципи гуманності, дотримуватися визначених етичних норм та правил. Це зумовлює актуальність пошуку нових орієнтирів у підготовці майбутніх психологів і вимагає розробки альтернативних напрямків для її вдосконалення. Як наголошують багато дослідників, професійна освіта й формування психолога формується як завдяки інституційно структурованим системам навчання, так і через процеси самоосвіти. У даній статті розкриваються теоретичні аспекти формування правової компетентні майбутніх психологів в контексті їх професійного розвитку; наголошується, що надзвичайна важливість питання формування правової компетентності психологів підтверджується численними науковими дослідженнями та аналізом практичних аспектів їхньої професійної діяльності; доводиться, що високий рівень правової грамотності та компетентності серед спеціалістів у сфері психології не лише сприяє підвищенню їхньої здатності приймати виважені й конструктивні рішення у складних та неоднозначних ситуаціях, але й створює основу для розвитку безпечного, комфортного та підтримуючого освітнього середовища. Визначено провідні аспекти формування правової компетентності психологів, зокрема система знань законодавства, розвиток критичного мислення, здатність оцінювати справедливість існуючих законів і їх відповідність морально-етичним принципам; етичні засади професії та моральні цінності.

Робиться висновок, що формування правової компетентності у майбутніх психологів являє собою складний, багатовимірний і тривалий процес, який вимагає застосування мультидисциплінарного підходу та активної участі студентів у практичній діяльності, що передбачає не лише оволодіння теоретичними знаннями, але й постійне вдосконалення вміння застосовувати їх у реальних життєвих ситуаціях на основі регулярного оновлення знань про зміни у законодавстві та правових нормах, що дозволяє фахівцям залишатися компетентними та актуальними на ринку праці. Завдяки такому підходу майбутні психологи здатні не лише виконувати свої професійні обов’язки з високою якістю, а й ефективно забезпечувати законні інтереси та права громадян, з якими вони працюють.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ»

2026-03-06T14:15:26+02:00

У статті розглянуто проблему формування здоров’язбережувальних компетентностей здобувачів спеціальності «Фізична культура і спорт» засобами цифрових освітніх платформ. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією вищої освіти в умовах цифровізації, необхідністю модернізації професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту та зростанням ролі інформаційно-комунікаційних технологій у збереженні й зміцненні здоров’я людини. Наголошено, що сучасний фахівець з фізичної культури і спорту повинен володіти не лише традиційними методами організації рухової діяльності, а й умінням використовувати цифрові інструменти для моніторингу фізичного стану, планування тренувальних навантажень, популяризації здорового способу життя та створення безпечного освітнього середовища.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та характеристика дидактичного потенціалу цифрових платформ у формуванні здоров’язбережувальних компетентностей здобувачів і визначення педагогічних умов ефективної інтеграції таких платформ в освітній процес. Уточнено сутність і структуру здоров’язбережувальної компетентності, яка включає мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний і рефлексивний компоненти. Проаналізовано можливості використання систем управління навчанням, фітнес-застосунків, онлайн-сервісів моніторингу, відеоплатформ і цифрових тренувальних ресурсів у професійній підготовці.

Доведено, що цифрові платформи сприяють персоналізації рухової активності, підвищенню мотивації здобувачів до здоров’язбережувальної діяльності, забезпечують зворотний зв’язок, самоконтроль і рефлексію, розширюють можливості самостійної роботи. Визначено педагогічні умови ефективності: цифрова грамотність учасників освітнього процесу, методичне забезпечення, поєднання цифрових засобів із практичними заняттями, орієнтація на безпечне й усвідомлене використання технологій. Перспективи подальших досліджень пов’язані з експериментальною перевіркою ефективності конкретних цифрових інструментів у професійній підготовці майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту.

КРЕАТИВНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ

2026-03-06T14:19:42+02:00

У статті зазначено, що якісна підготовка менеджерів залежить від багатьох чинників, проте особливо важливу роль у процесі її забезпечення відіграють заклади вищої освіти, головною метою яких є підготовка «конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях». Для розуміння змісту креативної компетентності майбутніх менеджерів, розглянуто зміст понять «компетентність», «креативна компетентність» та зазначено, що компетентність співвідноситься зі знаннями, уміннями та навичками, а також з особистими рисами та якостями людини, які поціновуються в суспільстві й відповідають поставленим життєвим цілям; креативна компетентність розкриває творчий характер діяльності людини, здібності й особистісні якості, необхідні для професійної діяльності та самовдосконалення. Зважаючи на думку вітчизняних і зарубіжних учених, зазначено, що креативна компетентність має універсальний характер і є необхідним складником кваліфікаційної характеристики майбутніх менеджерів. Здійснено аналіз наукової літератури, наявних позицій дослідників, що уможливило визначити креативну компетентність майбутніх менеджерів як ключову компетентність, що формується в процесі навчання та виявляється через готовність здобувати та здатність перетворювати й реалізовувати знання, креативні вміння, навички, здібності, досвід у професійній і практичній творчій діяльності. Констатовано, що професійному становленню здобувачів спеціальності D3 Менеджмент, умінню розв’язувати комплексні проблеми в галузі професійної діяльності, здатності творчо розв’язувати задачі, отримувати цінні результати нестандартним способом допомагає навчальна дисципліна «Креативний менеджмент». Наголошено, що формування креативної компетентності в майбутніх менеджерів є одним з основних завдань закладів вищої освіти.

СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО МЕНЕДЖЕРА

2026-03-06T14:25:16+02:00

У статті зазначено, що наразі традиційна управлінська компетентність уже не є достатньою – організації потребують саме лідерів, здатних не лише керувати, а й надихати, мотивувати команду, приймати складні рішення та адаптуватися до змін, що уможливлює ефективне досягнення стратегічних цілей у сучасних умовах. Для розуміння змісту лідерської компетентності майбутніх менеджерів, розглянуто зміст понять «компетентність», «лідерство», «лідерська компетентність» та зазначено, що компетентність – це інтегрована сукупність знань, умінь і навичок, досвіду й особистісних якостей, які дозволяють людині ефективно, якісно та відповідально виконувати певну професійну діяльність чи розв’язувати завдання в конкретній галузі; лідерство передбачає здатність надихати, мотивувати, розвивати команду та спрямовувати людей на досягнення спільних цілей; лідерська компетентність є так званою «м’якою», надпрофесійною навичкою, яка допомагає розв’язувати будь-які життєві завдання, працювати з іншими людьми, досягати поставлених цілей, позитивно впливати на команду, ефективно виконувати лідерські функції тощо. Послуговуючись науковим доробком вітчизняних і зарубіжних учених, надаємо визначення поняттю «лідерська компетентність майбутнього менеджера» – це інтегрована система знань, умінь, навичок, особистісних якостей і поведінкових моделей, які дозволяють майбутньому менеджеру (фахівцю, який тільки виходить на управлінські позиції чи готується до них зараз) ефективно вести людей та організації до досягнення стратегічних цілей, забезпечуючи стале зростання, інновації та благополуччя команди. Констатовано, що дослідження сутності та змісту лідерської компетентності майбутніх менеджерів є не лише теоретично значущим, але й практично затребуваним, воно уможливлює переосмислити зміст підготовки управлінських кадрів у закладах вищої освіти, розробити нові освітні програми та моделі розвитку, які відповідатимуть реальним викликам сучасності.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ТА ТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ТЕНДЕНЦІЙ

2026-03-06T14:30:26+02:00

У статті досліджуються сучасні підходи до професійної підготовки майбутніх учителів трудового навчання та технологій в умовах трансформації української освіти, спричиненої глобалізацією, цифровізацією, запровадженням компетентнісного підходу та новими вимогами Нової української школи. Проаналізовано актуальність інтеграції теоретичної, практичної та рефлексивної складових у підготовці педагогів нового типу, здатних формувати у учнів технологічну грамотність, інноваційне мислення, критичне й творче мислення, підприємницькі навички та відповідальне ставлення до навчально-виробничої діяльності. Узагальнено зарубіжний досвід підготовки педагогів технологічного профілю (Фінляндія, Канада, Польща) та вітчизняну практику провідних педагогічних університетів України (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Уманський та Тернопільський педагогічні університети), що передбачає застосування інтерактивних, проєктно-дослідницьких, STEM-технологій і цифрових платформ у навчанні. Висвітлено роль цифровізації, 3D-моделювання, робототехніки та віртуальних лабораторій у формуванні технологічної компетентності, педагогічної рефлексії та здатності до самостійного прийняття педагогічних рішень. Окрему увагу приділено організаційно-педагогічним формам навчання – лекціям, семінарам, лабораторно-практичним заняттям та педагогічній практиці, що забезпечують інтеграцію знань і практичних умінь, розвиток критичного мислення, креативності та дослідницьких навичок студентів. Показано, що ефективна професійна підготовка майбутніх учителів технологій потребує системного оновлення змісту та структури освітнього процесу, застосування сучасних освітніх технологій і методик, створення сприятливих педагогічних умов для розвитку професійної компетентності, готовності до інноваційної діяльності та адаптивності в сучасному освітньому середовищі.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ПРОБЛЕМА ГУМАНІТАРНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

2026-03-06T14:36:21+02:00

У статті підкреслено, що одним із найактуальніших питань педагогічної науки сьогодення є професійна підготовка вчителів до освітньої діяльності. Зазначено, що професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури є нагальним питанням сучасної освітньої політики України, адже від цього залежить підвищення рівня здоров’я та фізичного розвитку населення, а також соціальний прогрес суспільства. Проаналізовано наукову, довідникову літературу, яка засвідчила функціонування в науковому обігу понять «підготовка», «професійна підготовка», «професійна підготовка майбутніх учителів» щодо підготовки майбутніх учителів фізичної культури у ЗВО. Зауважено, що «підготовка» – це дія (навчання), спрямована на отримання знань, формування вмінь, навичок, компетенцій, результатом якої є готовність до виконання певних завдань. Виокремлено різні підходи до визначення понять «професійна підготовка», «професійна підготовка майбутнього вихователя, учителя, педагога». Підкреслено, що професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури відбувається у ЗВО на освітньо-професійних програмах першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти. Визначено, що професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури – це організований, цілеспрямований, планомірний процес оволодіння загально-професійними та фаховими знаннями, уміннями, навичками, здатностями та досвідом, формування загальних і спеціальних (професійних) компетентностей, необхідних для оволодіння професійною кваліфікацією «Учитель фізичної культури» та подальшого успішного виконання завдань пізнавального й практичного характеру в професійній діяльності.

СУТНІСТЬ ПРОФЕСІЙНО-КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ФУНКЦІЇ ПОЗАНАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

2026-03-06T14:40:33+02:00

У статті розглядається професійно-компетентнісна функція позанавчальної діяльності студентів, яка сприяє становленню спеціалізованих компетенцій особистості, необхідних для виконання виробничих завдань. Ефективність професійно-компетентнісної функції безпосередньо пов’язана зі здатністю студента задіювати комплекс навичок у їх єдності або групувати їх залежно від наявності поставлених виробничих завдань чи негативних впливів зовнішнього характеру.

Виокремлено основні цілі професійно-компетентнісної функції позанавчальної діяльності студентів, серед яких: розвинути професійну самосвідомість особистості; забезпечити становлення необхідного переліку компетенцій залежно від спеціалізації студентів; створити відповідний методичний комплекс; підготувати студентів до розв’язання реальних проблемних ситуацій, а не змодельованих під час академічних занять.

Сформульовано основні завдання функції. Проєктно-практичне завдання спрямоване на активний розвиток практичних компетенцій студентів. Зазначено, що професійно-зорієнтоване завдання має метою розвиток мотиваційної складової у студентів, а також підвищення відповідальності під час виконання виробничої діяльності. Підкреслено, що тренінгове завдання сприяє формуванню особистісної здатності до прийняття рішень з метою досягнення результату або подолання кризових впливів. Професійно-моделююче завдання характеризується створенням зв’язків із виробничими одиницями, а також розробкою особистісно-професійного профілю, що охоплює не лише спеціалізовані, а й загальноособистісні компетенції. Кожне завдання може бути представлене певним набором форм позанавчальної підготовки студентів, що дає змогу підвищити рівень професійної ідентичності особистості, здатної здійснювати критичний аналіз власної діяльності, а також соціально-професійних проявів.

Ми дійшли висновку, що професійно-компетентнісна функція в контексті позанавчальної діяльності студентів забезпечує розвиток внутрішньої здатності особистості управляти сформованим комплексом компетенцій незалежно від зовнішніх впливів соціально-професійного характеру або наявності внутрішньоособистісних перешкод.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-03-06T14:45:01+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз структури лідерської компетентності здобувачів вищої освіти в умовах компетентнісної модернізації освітніх практик. У цьому контексті лідерська компетентність розглядається як важлива складова професійного становлення майбутнього фахівця та чинник його конкурентоспроможності. Проаналізовано наукові підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників до розуміння лідерства та векторів формування лідерської компетентності, узагальнено наявні моделі її структуризації та виявлено їх недостатню системність щодо специфіки освітньо-професійної підготовки здобувачів. Доведено, що термінологічна варіативність і фрагментарність опису компонентного складу ускладнюють цілеспрямоване формування, діагностику й оцінювання лідерської компетентності в освітньому середовищі.

Здійснено систематизацію підходів і науково обґрунтовано змістове наповнення структури лідерської компетентності здобувачів вищої освіти як цілісної багатокомпонентної системи. У результаті теоретичного узагальнення виокремлено чотири взаємопов’язані компоненти лідерської компетентності здобувачів вищої освіти: ціннісно-мотиваційний (внутрішня готовність до лідерства, відповідальність, орієнтація на саморозвиток), когнітивний (система знань про феномен лідерства, групову динаміку, стратегії управління), комунікативний (діалогічність, аргументація, зворотний зв’язок, соціальний вплив) та операційно-діяльнісний компоненти (прийняття рішень, координація командної роботи, розв’язання конфліктів, реалізація змін). Розкрито взаємозумовленість зазначених складників і показано, що дисбаланс будь-якого з них знижує результативність реалізації лідерського потенціалу. Установлено, що лідерська компетентність виступає цілісною архітектонікою, де функціональна взаємозумовленість складників забезпечує стабільність лідерського профілю особистості фахівця. Доведено, що ефективний розвиток цих компонентів потребує створення стимулювального освітнього середовища, яке поєднує можливості формальної та неформальної освіти.

РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНФОРМАТИКИ

2026-03-11T14:27:15+02:00

У статті розглянуто роль штучного інтелекту (ШІ) у професійному становленні майбутніх учителів інформатики в системі вищої педагогічної освіти. Актуальність дослідження зумовлена стрімким поширенням технологій штучного інтелекту в освітньому середовищі, трансформацією цифрових освітніх практик і зростанням потреби у педагогах, здатних інтегрувати інструменти ШІ педагогічно доцільно, методично обґрунтовано та етично відповідально. Метою статті є визначення педагогічного потенціалу технологій штучного інтелекту в професійній підготовці майбутніх учителів інформатики та окреслення основних напрямів їхнього впливу на процес професійного становлення. Методологічну основу дослідження становлять аналіз і узагальнення наукових джерел, осмислення педагогічного досвіду та моделювання процесів формування професійних компетентностей. Штучний інтелект інтерпретується не лише як технологічна інновація, а як дидактичний ресурс, що виконує когнітивну, методичну, рефлексивну та інноваційну функції у фаховій підготовці. Доведено, що використання ШІ-інструментів сприяє розвитку предметно-методичної компетентності, цифрової грамотності, алгоритмічного мислення, творчості та готовності до безперервного професійного саморозвитку. Значну увагу приділено етичним викликам, ризикам надмірної залежності від автоматизованих систем, проблемам академічної доброчесності, захисту даних і необхідності формування культури відповідального використання ШІ. Професійне становлення майбутнього вчителя інформатики в умовах інтеграції ШІ схарактеризовано через мотиваційний, когнітивний, операційний і рефлексивний компоненти. Результати дослідження засвідчують, що системне включення ШІ в освітній процес закладів вищої освіти посилює персоналізацію навчання, підтримує дослідницьку діяльність здобувачів, стимулює професійну рефлексію та моделює реальні педагогічні ситуації. Штучний інтелект розглядається як чинник педагогічної трансформації, що впливає на зміст, методи, цінності та очікувані результати підготовки сучасного вчителя.

ШКІЛЬНЕ КРАЄЗНАВСТВО В ОСВТНЬОМУ ПРОЦЕСІ: ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ, МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ТА СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

2026-03-11T14:35:12+02:00

У статті розглянуто роль та значення шкільного краєзнавства як важливого чинника освітнього процесу. Проаналізовано історичні передумови становлення краєзнавчих студій у школах України, зокрема на Лівобережжі в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., та їхній подальший розвиток у системі загальної середньої освіти. Особливу увагу приділено методичним аспектам використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії, літератури, географії, а також у позаурочній діяльності учнів. Підкреслено, що шкільне краєзнавство виконує не лише пізнавальну та виховну функції, а й формує в учнів ціннісні орієнтири, сприяє розвитку патріотизму, громадянської свідомості, дослідницьких навичок та вміння працювати з джерелами. Наведено приклади практичного застосування краєзнавчих завдань, учнівських дослідницьких робіт та досвіду вчителів у поєднанні навчального матеріалу з місцевою історією та культурою.

Результати дослідження свідчать, що краєзнавчий підхід в освіті є ефективним засобом інтеграції знань, розвитку критичного мислення та формування особистісної ідентичності учнів. У статті доведено, що впровадження шкільного краєзнавства в сучасний освітній процес забезпечує спадкоємність традицій, поєднує історико-культурну спадщину з інноваційними підходами та підвищує якість навчання.

ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ ДО ТВОРЧОЇ ПОЗАНАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБАМИ ДЕКОРАТИВНО УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА ТА СУЧАСНИХ 3D ТЕХНОЛОГІЙ ДЕКОРУВАННЯ МАТЕРІАЛІВ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

2026-03-11T14:39:27+02:00

У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти формування мотивації учнів старшої школи до творчої поза навчальної діяльності засобами декоративно-ужиткового мистецтва з використанням сучасних 3D‑технологій декорування в умовах реалізації концепції Нової української школи (НУШ).

Обґрунтовано педагогічний потенціал поєднання традиційних видів художньої обробки деревини з цифровими технологіями (3D‑моделювання, ЧПУ‑верстати, лазерне гравіювання) як чинника підвищення навчальної та творчої мотивації старшокласників. Визначено умови ефективної організації поза навчальної діяльності, окреслено методи та форми роботи, наведено приклади проектної діяльності учнів. Сучасні соціально-економічні трансформації, цифровізацію суспільства та реформування системи освіти зумовлюють необхідність пошуку нових підходів до організації освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти. Концепція Нової української школи орієнтує педагогів на формування компетентнісної особистості, здатної до творчої самореалізації, критичного мислення та усвідомленого професійного вибору.

Особливого значення в цьому контексті набуває проблема формування мотивації учнів старшої школи до творчої позанавчальної діяльності. Саме позанавчальна діяльність створює умови для добровільної участі школярів у творчих проектах, розвитку їхніх інтересів, нахилів і здібностей. Ефективним засобом такої діяльності є декоративно-ужиткове мистецтво, яке поєднує художню творчість із практичною діяльністю.

Поєднання традиційних технік художньої обробки деревини із сучасними 3D‑технологіями декорування відкриває нові можливості для залучення старшокласників до творчості, підвищення їхньої мотивації та формування технологічної культури. Це особливо актуально в умовах НУШ, де важливу роль відіграє інтеграція мистецької та технологічної освітніх галузей.

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРОВАНОГО ПІДХОДУ ДО ВИКЛАДАННЯ ЗМІСТУ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2026-03-11T14:46:13+02:00

Модернізаційні трансформації системи початкової освіти України, які закріплені в Концепції «Нова українська школа» (НУШ), актуалізували потребу оновлення змісту організації освітнього процесу на основі інтегрованого підходу. Такий підхід орієнтований на формування ключових компетентностей та наскрізних умінь здобувачів початкової освіти відповідно до їхніх вікових та індивідуальних психофізіологічних характеристик і освітніх запитів. Встановлено, що важливе значення у процесі інтеграції художніх знань учнів, як одного з провідних принципів мистецької освіти, має система взаємодії різних видів мистецтва в педагогічному процесі художньо-естетичного навчання та виховання. Вона виступає специфічною формою залучення дітей до пізнання мистецтва, що передбачає здатність інтерпретувати художні твори та усвідомлювати їх зміст. Мистецтво ґрунтується на синтезі окремих видів творчої діяльності, що знаходить відображення в образно-символічній природі мистецьких творів, їх походженні, художніх прийомах та закономірностях побудови.

Аналіз вікових особливостей здобувачів початкової освіти засвідчує, що освітній процес у початковій школі відповідно до концепції «Нової української школи» зорієнтований на формування загальнокультурних та морально-етичних цінностей із застосуванням компетентнісного підходу. Культурна компетентність реалізується через залучення учнів до різних видів мистецької діяльності.

Пріоритетом педагогічної роботи вчителя мистецьких дисциплін є створення особистісно орієнтованого середовища, яке сприяє духовному розвитку та соціальній адаптації учнів. Художня діяльність забезпечує накопичення естетичних вражень, розширення репертуару та набуття досвіду творчої активності, що дозволяє здійснити перехід від ігрової до навчальної діяльності. Ключовим завданням початкової освіти є формування здатності до самостійного навчання як базової компетенції, що забезпечує освітній поступ дитини.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ ВИХОВАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2026-03-11T14:51:56+02:00

У статті розглянуто сучасні проблеми теорії і практики виховання, а також особливості підходу до виховання студентської молоді як важливого суспільного завдання. Актуальність дослідження полягає у зміні пріоритетів у виховних підходах до здобувачів освіти, що обумовлено воєнним станом в Україні та викликами, пов'язаними з періодом післявоєнної відбудови. Виокремлено низку ключових проблем сьогодення, серед яких трансформація ціннісних орієнтацій, зниження мотивації до навчання і активної діяльності, вплив цифрової культури та медійного простору, ускладнення процесів соціалізації серед студентської молоді, а також питання громадянського та національно-патріотичного виховання.

Особливий акцент ставиться на формуванні патріотичних почуттів, громадянської позиції та духовно-моральних цінностей, які допомагають визначити пріоритети та внутрішні мотиви студентів, своєчасно реагувати на зміни їхнього світогляду і налаштувати освітній процес таким чином, щоб сприяти розвитку гармонійної, відповідальної та духовно зрілої особистості.

Визначено ключові проблеми сучасної теорії виховання та особливості роботи зі студентською молоддю як важливим елементом суспільного розвитку. Актуальність теми зумовлена зміною пріоритетів у підходах до виховання здобувачів освіти, спричинених як обставинами воєнного стану в Україні, так і завданнями, які постають у період повоєнної відбудови. Зокрема, наголошується на таких актуальних викликах, як трансформація ціннісних орієнтацій, зниження мотивації до навчання й активної діяльності, вплив цифрової культури та медіапростору, труднощі соціалізації студентів, а також важливість громадянського та національно-патріотичного виховання. Особливу увагу приділено розвитку національної самосвідомості молодого покоління, формуванню активної громадянської позиції й утвердженню демократичних цінностей. Концепція виховання у вищій школі реалізується через такі ключові напрями: розумове, моральне, естетичне, трудове, економічне, фізичне, екологічне та правове виховання. Кожен із цих напрямів адаптований до специфіки майбутньої професійної діяльності студентів, що дає змогу цілеспрямовано формувати ті особистісні й професійні якості, які є критично важливими для певної спеціальності. Окремо підкреслюється значення формування духовно-моральних цінностей у студентської молоді. Це сприяє визначенню їхніх життєвих пріоритетів і внутрішніх мотивів, дозволяє своєчасно відстежувати зміни у світогляді та будувати освітній процес таким чином, щоб сприяти розвитку гармонійної, відповідальної й зрілої особистості з високою духовною культурою.

Дано визначення поняття «вихованість», яке розглядається як системоутворювальний елемент у структурі особистісних характеристик, який слугує індикатором морального розвитку молоді, демонструючи відповідність поведінкових проявів та переконань індивіда встановленим соціальним нормам і ціннісним орієнтирам. Це є визначальною ознакою соціальної зрілості, що виявляється у здатності до гармонійного поєднання особистісних і професійних якостей майбутнього фахівця з ключовими вимогами та інтересами суспільства. Зазначається, що такі дисципліни, як «Актуальні проблеми теорії виховання вищої школи», «та «Інноваційні технології виховання», сприяють реалізації виховних завдань через ретельний відбір навчального матеріалу, насиченого морально-етичними, патріотичними й професійно значущими компонентами. Вони також передбачають організацію навчального процесу з урахуванням його впливу на розвиток особистісних рис, вирішення конкретних практичних завдань і використання педагогічних ситуацій, що вимагають прийняття обґрунтованих і виважених рішень.

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ ПРОГРАМУВАННЮ

2026-03-11T14:58:56+02:00

Особливості підготовки викладачів інформатики в галузі програмування являють собою ключовий аспект їх професійної освіти. Необхідність таких знань зумовлена стрімким розвитком цифрових технологій та їх широким впровадженням в освітній процес. Успішна підготовка майбутніх педагогів передбачає формування у них не тільки базових навичок програмування, але і здатності застосовувати отримані знання в контексті викладання інформатики.

Особлива увага в процесі навчання приділяється таким аспектам, як розвиток алгоритмічного мислення, освоєння різних мов програмування, а також розуміння принципів проектування і розробки програмного забезпечення. Важливим елементом підготовки є акцент на практичне застосування знань, що дозволяє майбутнім вчителям ефективно використовувати сучасні інструменти і технології в процесі навчання.

Крім того, підготовка охоплює методологічні підходи до викладання програмування. Це включає розробку навчальних матеріалів, вибір адекватних методик навчання і створення підтримуючого освітнього середовища, що сприяє розвитку творчого потенціалу учнів. Інтеграція теоретичних і практичних аспектів навчання дозволяє формувати у студентів глибоке розуміння предмета і впевненість у його викладанні.

Таким чином, підготовка майбутніх вчителів інформатики з програмування вимагає комплексного підходу, що поєднує розвиток професійних навичок з формуванням педагогічної компетентності, що сприяє забезпеченню високої якості освітнього процесу в умовах сучасних вимог.

ЕВОЛЮЦІЯ СТАНДАРТУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ: ПАРАДИГМАЛЬНИЙ ЗСУВ І ТРАНСФОРМАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОПТИКИ

2026-03-11T15:06:17+02:00

У статті здійснено теоретико-аналітичний аналіз еволюції Державного стандарту дошкільної освіти України (1998, 2012, 2021, 2025 рр.) у контексті парадигмальних змін сучасної освіти та трансформації гуманістичних орієнтирів педагогічної теорії і практики. Авторка розглядає стандарт не лише як нормативно-регулятивний документ, а як важливий соціокультурний і педагогічний феномен, що виконує функцію інструмента переосмислення ціннісних засад освіти, образу дитини, ролі дорослого та логіки організації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти.

У статті простежено рух від знаннєво-репродуктивної, регламентованої та технократичної моделі дошкільної освіти до особистісно орієнтованої, гуманістичної та конструктивістської парадигми, у центрі якої постає дитина як активний суб’єкт власного розвитку, пізнання і життєтворення. Особливу увагу приділено аналізу трансформації педагогічної оптики: зміні цільових орієнтирів дошкільної освіти, переосмисленню позиції педагога (від транслятора знань і контролера результатів до партнера, фасилітатора й співучасника дитячого розвитку), зростанню ролі освітнього середовища як чинника розвитку, а також значущості гри, подієвості, емоційного досвіду та смислотворення в житті дитини.

Обґрунтовано ідею наступності державних стандартів дошкільної освіти як поступового й логічного розгортання гуманістичного потенціалу освітньої системи в умовах соціокультурних трансформацій і суспільних викликів, зокрема викликів воєнного часу. Зроблено висновок, що сучасний Державний стандарт дошкільної освіти задає нову логіку організації освітнього процесу, зорієнтовану на цілісний розвиток дитини, її емоційне благополуччя, формування життєстійкості та входження в культуру через досвід взаємодії, співпереживання і ціннісні смисли.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЛОГІКО-МАТЕМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ У ПРОЦЕСІ ОПАНУВАННЯ СЕНСОРНОГО ЕТАЛОНУ «ОРІЄНТУВАННЯ У ПРОСТОРІ» ЗАСОБОМ РОБОТОТЕХНІКИ

2026-03-11T15:11:11+02:00

У статті обґрунтовано актуальність формування логіко-математичної компетентності дітей дошкільного віку в умовах модернізації змісту дошкільної освіти та впровадження інноваційних освітніх технологій. Особливу увагу зосереджено на сенсорному еталоні «орієнтування у просторі» як базовій складовій сенсорно-пізнавального та логіко-математичного розвитку дошкільників. Проаналізовано психолого-педагогічні підходи до розвитку просторових уявлень у дітей дошкільного віку та визначено потенціал освітньої робототехніки як ефективного засобу інтеграції ігрової, пізнавальної та дослідницької діяльності.

У статті розкрито методичні засади використання робототехнічних наборів безекранного типу у процесі формування просторових уявлень, умінь орієнтуватися в системі координат «ліворуч-праворуч», «вперед-назад», «вище-нижче», «поруч-далеко», а також здатності прогнозувати та моделювати рух у просторі. Обґрунтовано доцільність застосування робототехнічного набору MatataLab у роботі з дітьми дошкільного віку як засобу розвитку алгоритмічного мислення, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, планувати послідовність дій і контролювати результат виконання завдань.

Описано ігрові та проблемно-пошукові завдання з використанням MatataLab, спрямовані на формування логіко-математичних умінь у процесі опанування просторового орієнтування. Показано, що поєднання елементів програмування, конструювання, моделювання та сюжетно-рольової гри сприяє підвищенню пізнавальної активності дошкільників, розвитку їхньої самостійності, творчості та комунікативних умінь. Доведено, що використання освітньої робототехніки забезпечує цілісний розвиток дитини відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

Матеріали статті можуть бути використані вихователями закладів дошкільної освіти, викладачами педагогічних закладів вищої освіти, студентами спеціальності «Дошкільна освіта», а також фахівцями, зацікавленими у впровадженні сучасних технологій у процес логіко-математичного розвитку дітей.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ УЧНІВ У ШКІЛЬНОМУ ФІЗКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ

2026-03-11T15:15:49+02:00

У статті обґрунтовано соціально-педагогічні засади соціалізації учнів закладів загальної середньої освіти засобами фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової діяльності. Уточнено сутність поняття «соціалізація учнів» як цілісного процесу набуття соціального досвіду через включення у різні види фізкультурної активності в умовах шкільного середовища. Проаналізовано зарубіжні й вітчизняні підходи до організації фізичного виховання як інструменту соціалізації. Розкрито психолого-педагогічні функції соціалізації, зокрема: інтеграційну, комунікативну, ціннісно-орієнтаційну, поведінкову та ідентифікаційну. Визначено форми соціалізуючої роботи: ігрові, командні, змагальні, рекреаційні, інклюзивні, а також охарактеризовано педагогічні умови їх реалізації в освітньому процесі. Здійснено діагностику вихідного рівня соціалізації 5997 учнів (молодших, середніх і старших класів) з використанням шкал оцінювання за чотирма рівнями (високий, достатній, середній, низький), що дозволило виявити домінування середнього рівня соціальної інтегрованості. Обґрунтовано систему педагогічних умов, яка включає: інноваційні форми фізкультурної роботи, взаємодію школи з громадськими організаціями, активізацію участі учнів у командній діяльності. Представлено модель соціалізації учнів у фізкультурному середовищі та результати її апробації в освітньому просторі Жмеринської громади. Запропоновані методичні рекомендації спрямовані на удосконалення фізичного виховання як чинника соціальної адаптації учнівської молоді. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням інструментарію моніторингу та вивченням соціалізації учнів в умовах інклюзивної та адаптивної освіти.

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ ЗАСОБАМИ ПОЕЗІЇ

2026-03-11T15:19:57+02:00

У статті розкрито актуальні підходи до формування комунікативної компетентності учнів з інтелектуальними порушеннями засобами поезії в умовах реалізації концепції Нової української школи, зорієнтованої на компетентнісну спрямованість навчання. Обґрунтовано значення поетичного слова як універсального засобу розвитку мовлення, мислення, рефлексивно-оцінної діяльності, емоційно-чуттєвої сфери та морально-ціннісного досвіду дитини. Визначено, що поезія, завдяки своїй ритмомелодійній організації, образності, метафоричності та емоційній насиченості, виступає ефективним інструментом розкриття особистісного потенціалу дітей із порушеннями інтелектуального розвитку, сприяє формуванню здатності до спілкування, розвитку емпатії, естетичного смаку й культури мовлення. На основі аналізу наукових джерел і практичного досвіду розроблено поетапну технологію вивчення поетичних творів, що передбачає послідовний перехід від емоційного сприймання до усвідомленого аналізу, інтерпретації й творчого відтворення змісту. На конкретних прикладах подано методичні прийоми, спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності учнів: передбачення за ілюстрацією, робота з ключовими словами, ехо-читання, аналітичне осмислення художніх засобів, складання асоціативних малюнків і власних міні-віршів тощо. Виокремлено педагогічні умови формування комунікативної компетентності: використання поетапної технології опрацювання поетичного твору; інтеграція мистецьких засобів у процесі роботи з віршем; застосування диференційованих корекційно спрямованих методів і технологій навчання; створення емоційно безпечного середовища. Доведено, що системна робота з поезією забезпечує гармонійне поєднання когнітивного, емоційно-ціннісного та діяльнісного компонентів навчання, сприяє духовному розвитку дитини та формуванню здатності до культурного самовираження.